Новини

26 січня співробітники Кузнецовського міського сектору Головного управління ДСНС України у Рівненській області провели тематичне заняття з персоналом дитячого соматичного відділення державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 3 Міністерства охорони здоров’я України».

В ході заходу рятувальники ознайомили присутніх із ситуацією з пожежами та їх наслідками, що сталися минулого року в області та державі в цілому, а також нагадали медперсоналу основні причини виникнення загорань у лікувальних закладах, як їх попередити та як діяти у випадку небезпечних ситуацій. Медики задавали рятувальнику чимало запитань, на які отримали аргументовані відповіді.

Найбільшу зацікавленість у медичних працівників викликала розповідь співробітників ДСНС про вогнегасники, їх види та порядок застосування для ліквідації загорань на початковій стадії. Для набуття практичних навичок використання первинних засобів пожежогасіння, вогнеборці запропонували працівникам закладу ліквідувати контрольоване багаття.

На завершення зустрічі рятувальники вручили медичному персоналу листівки та буклети із основними правилами безпечної життєдіяльності в зимовий пожежонебезпечний період.

Кузнецовський міський сектор
Головного управління ДСНС
України у Рівненській області,
Відділ НС та ЦЗН

http://kuznetsovsk-rada.gov.ua/novini/...

18 січня 2017 року була проведена дуже цікава чергова сестринська конференція в нашому закладі на тему: «Грип. Надання медичної допомоги хворим на грип». Матеріал підготувала лікар-анестезіолог Луцик Тетяна Анатоліївна.

            Вірус грипу – РНК вмісний, що має в своєму складі 8 геномних РНК фрагментів, на поверхні яких є білки – Н-гемаглютинін та N-нейрамінідаза. За цими білками класифікують вірус як Н1N1, Н3N2 і т.д.

            Так як РНК життя виникло першим ніж ДНК – приблизно 3 млрд. років тому, то і можливості рекомбінації у РНК вірусів в 100 разів вищі ніж у ДНК-вмістних вірусів.    

            Є три типи вірусів грипу: А; В і С, лише А і В типи вірусів  являються пандемічними, тобто викликають піки захворюваності в північній півкулі – зимою, а в південній – літом. Грип типу С має постійний низький рівень захворюваності.

            Віруси грипу А існують як в популяції людини так і в тварин та птахів. Небезпека полягає в тому, що при перельотах птахів штами вірусу розсіюються над нами і майже всі пандемії виникають в результаті пересортування пташиного та людського вірусів.

            Існує два способи зараження грипом:

  1. Від людини до людини – необхідно від 100 до 1000 вірусних частинок. Вони потрапляють через ніс, очі та рот та розмножуються в епітелії верхніх дихальних шляхів та ротоглотки. Тому маска в цьому випадку неефективна і не запобігає зараженню штамами вірусів через поверхню очей. Маскою можна захистити своїх близьких – зменшується кількість часток вірусу,  що виділяються з крапельками вологи при диханні, якщо ви захворіли. Звідси можлива профілактика при зниженні контактів з людьми в період епідемії, мити руки, не торкатися руками обличчя, очей, рота, вмиватися після відвідуваня громадських місць.
  2. При контакті з хворою твариною, птахом. Щоб заразитися таким чином, потрібно від 10000 до 100000 вірусних часток – це частіше всього відбувається при розрізанні туш хворих тварин. Рекомендації ВООЗ з профілактики такого зараження – розрізати туші померлих та хворих тварин в поліетиленовиз пакетах.

Патофізіологія:

      В організмі на вірус, який прикріплюється до епітеліальних клітин виникає реакція розпізнавання імунокомпетентними клітинами (Т та В-лімфоцитами) – вони виробляють інтерферон. Реакція будь-якої клітини на інтерферон – посилення синтезу інтерферону в зв’язку з чим виникає його критична маса, що призводить до розвитку антивірусного статусу клітини. Це означає, що припиняється синтез власних білків та контакти з зовнішнім середовищем і клітина гине «програмованою смертю» - апонтозом разом з вірусними частками. Імунокомпетентні клітини починають синтезувати противірусні речовини. Якби було можливо «залити» всі клітини інтерфероном – то це виглядало би як загальна мобілізація:

- неможливість перевести всі клітини в антивірусний статус;

- антивірусний статус клітин неможливо підтримувати протягом тривалого часу;

- антивірусний статус клітин – це благо тільки в зоні вогнища інфекції.

Клітина вимушена повернутись до нормального функціонування – тому препарати та індуктори інтерферону працюють на протязі одного тижня, потім наступає рефрактерність.

Всі віруси бояться системи інтерферону, вони мають спеціальні білки, якими пригнічують систему інтерферону. Чи потрібно намагатися підвищити вироблення інтерферонів на піку вірусної інфекції?

Були проведені дослідження на мишах – заражали дві лінії гризунів грипом Н3N2. У першої лінії вироблялось багато інтерферону – вони всі загинули після зараження. У другої лінії вироблялась нормальна кількість інтерферону – вони всі вижили.

Коли ми маємо справу з інтоксикаційним синромом (головний біль, недомогання, слабкість, підвищення температури тіла, міалгії, артралгії) то рівень інтерферону в крові і так високий, тому добавляти його не має сенсу, цю стадію інтерферони не лікують, а можуть тільки погіршити стан легень та епітелію бронхів за рахунок активації протеосом і наростанням деструктивних процесів з можливим переходом до некрозу тканин. Це амізон, аміксин, неовір, циклоферон, талаксин, імуномодулятори: уміфеновір (арбідол), інгавірин.

Поговоримо про грип як про захворювання.

Буває неускладнений грип – це раптово виникаюче захворювання (хворі називають день, навіть час доби початку хвороби) – турбує лихоманка, кашель, біль в горлі, риніт та інтоксикаційний синдром.

Також може бути ускладнений грип, він включає всі вищеперераховані симптоми, та симптоми ураження дихальних шляхів (гіпоксемія – SPO2 менше 90%, задишка, легеневий інфільтрат), симтоми ураження центральної нервової системи, або значне загострення основного захворювання.

Лікування неускладненого грипу включає:

-          постільний режим;

-          рясне пиття;

-          зниження температури тіла, коли вона ускладнюється судомами, маячнею, вираженим погіршенням стану, підйомом температури у дітей 1-2 років вище 38,5 0С, старше 2 років та у дорослих вище 390С.

Найкращий засіб боротьби з вірусами – це підвищення власної температури тіла.

Розглянемо можливі стратегії боротьби з вірусом:

1. Не дати вірусам прикріпитись до поверхні епітеліальних клітин. Цього можна досягнути ефективною вакцинацією. Сама найкраща вакцина діє з ефективністю 60-70%.

ВООЗ намагається спрогнозувати майбутню мутацію віруса та виробити за півроку наперед вакцину (скоротити строк виробництва вакцини неможливов зв’язку з особливостями виробництва та логістики). Тому поки буде існувати диспропорція між «вірусом» та «промисловістю», вірус завжди буде перемагати.

Приклад цього року:

В склад вакцини входить штам типу А Каліфорнія 2009р. – з цього року він не міняв своїх антигенних властивостей, але в серпні 2016 року з’явився новий кластер гр.А Н1N1 Мічіган і витіснив вакцинний штам, що призвело до зниження ефективності вакцини до 30%. Зараз йде робота над створенням універсальної вакцини, але для цього потрібно близько 10 років роботи вірусологів. Є ще пасивна імунізація (в СРСР це гамма-глобулін), зараз працюють над створенням моноклональних антитіл, але це питання майбутнього.

2. Не дати вірусу проникнути в цитоплазму та ядро клітини. Це та сама вакцинація та антитіла, а також інгібітори нейроамінідази (осельтамівір, таміфлю і занамівір). Всі ці препарати мають як корисну, так і шкідливу дію.

Осельтамівір (таміфлю), і занамівір – офіційно визнані та є доказовими препаратами які дійсно допомагають при тяжких та ускладнених випадках грипу, якщо вони застосовані в перші 48 годин після розвитку хвороби. ВООЗ відмічає, що використання цих препаратів неефективне після 48 годин.

Були проведені досліди на мишах, яких заразили вірусом грипу, та лікували осельтамівіром – в цьому випадку миші вижили. В контрольній групі (особинам яким лікування не проводили) всі миші загинули. Але існує інший бік проблеми. Коли обстежили виживших мишей то виявили, що в них знизився постінфекційний імунітет.

Аналіз захворюваності у дітей.

Виявилось, що в дітей, яких не лікували в перший сезон грипу осельтамівіром, наступного сезону рівень захворюваності склав 8,6%, а в дітей, яких лікували осельтамівіром або занамівіром він становив 37 та 45% відповідно.

До такого препарату як ремантадин (амантадин) всі штами вірусу грипу виробили стійкість. Це пов’язано з тим, що в Китаї в попередні роки на птахофабриках безконтрольно застосовували у великих кількостях ці препарати для лікування птахів.

3. Подавити транскрипцію та реплікацію вірусного геному (збільшення вірусних часток в клітині). З цією метою використовують нові препарати – інгібітори полімеразного комплексу. В Японії ліцензований один препарат для внутрішньовенного введення при дуже тяжких випадках. Цей препарат токсичний, але і до нього вже є стійкі штами.

4. Не дати вірусному потомству відділитись від зараженої клітини (це інгібітори нейромінідази – таміфлю, занамівір).

5. Перевести клітину в антивірусний статус (застосування імуномодуляторів, інтерферону та індукторів інтерферону).

6. Забезпечити доброякісне перехворювання та розвиток постінфекційного імунітету, для попередження повторного інфікування.

            МОЗ України занепокоєне практикою надмірного та необгрунтованого назначення безрецептурних препаратів для симптоматичного лікування неускладнених ГРВІ у дітей:

-          застосуваня антибіотиків не виправдане та не рекомендоване;

-          противірусні препарати не рекомендовані крім осельтамівіра при тяжких формах грипу;

-          імуномодулятори не рекомендовані, можуть бути шкідливими;

-          інтерферони не рекомендовані (ефект плацебо, можуть бути шкідливими дітям до 4 років);

-          комбіновані препарати від застуди заборонені дітям молодшого віку. Полегшують симптоми захворювання у дорослих.

-          вітамінні препарати – не доведений лікувальний ефект;

-          рослинні препарати – не доведений лікувальний ефект;

-          у дітей та підлітків до 18 років не слід розпочинати лікування препаратами саліцилової кислоти (аспірин, ацетілсаліцилова кислота) в зв’язку з ризиком виникнення синдрому Рея (енцефалопатія, гостра жирова дистрофія печінки з розвитком гострої печінкової недостатності), а також розвитку субарахноїдального крововиливу.

Згідно «Алгоритму надання медичної допомоги хворим на грип» призначення специфічної противірусної терапії потребують особи з групи ризику:

-          діти до 2 років;

-           дорослі старші за 65 років;

-          хворі на астму, ХОЗЛ та інші хронічні захворювання легень, кістозний фіброз у дітей.

-          з хронічними захворюваннями серця;

-          ожирінням;

-          люди, що приймають імуносупресивні препарати, або мають імуносупресивний статус;

-          ВІЛ інфіковані;

-          хворі з гемоглобінопатіями;

-          хворі, що тривалий час приймають препарати саліцилової кислоти;

-          хворі з нирковими дисфункціями;

-          хворі з онкогематологічними захворюваннями;

-          хворі на цукровий діабет та метаболічні захворювання;

-          хворі з нервово-м’язевими порушеннями, на епілепсію, та когнітивними розладами;

-          вагітні жінки;

-          мешканці будинків закритого типу будь-якого віку.

Всім вищезазначеним пацієнтам з неускладненим перебігом хвороби або госпіталізованим з підозрою на грип необхідно назначити осельтамівір або занамівір. Не варто відкладати лікування противірусними препаратами до отримання результатів лабораторного обстеження на грип. Найбільша ефективність противірусних препаратів проявляється в перші 48 годин. Лікування слід назначити навіть у випадку після 48 годин появи перших клінічних проявів, коли хвороба протікає тяжко і стан хворого погіршується.

Якщо препарати застосовують протягом 5 днів і стан хворого не покращується – то цей стан розглядається як стан стійкості штама вірусів грипу до даного препарату.

Покази до госпіталізації:

-          діти до 2 років з ГРЗ і температурою вище 38,50С;

-          діти старше 2 років з ГРЗ і температурою вище 390С;

-          дорослі з групи ризику з ГРЗ і температурою вище 380С;

-          грипоподібне захворювання у дорослих та дітей, що супроводжується задишкою, ціанозом, фізикальними змінами в легенях, геморагічними проявами (геморагічний висип, кровохарканням), багаторазовою рвотою та діареєю, гіпотензією на 30% нижче рівня норми, порушеннями свідомості, судомами, збудженням або сонливістю.

-          вагітні жінки з ГРЗ;

-          людям, що страждають ожирінням з ГРЗ.

Лікування в стаціонарі:

Вимірювання частоти серцевих скорочень, частоти дихання, рівня артеріального тиску, термометрія, рентгенографія грудної клітини. Пульсоксиметрія в приймальному відділенні. При сатурації менше 90% необхідна киснева терапія через носові канюлі або лицеву маску з током кисню, достатнім для підтримання сатурації на рівні більше 90%.

При неможливості забезпечити сатурацію на рівні більше 90% на протязі кількох годин вирішується питання про госпіталізацію в відділення інтенсивної терапії. Хіміопрофілактика бактеріальних ускладнень грипу з допомогою антибіотиків недопустима. Лікування пневмонії антибіотиками повинне проводитись з урахуванням рекомендацій клінічних протоколів (згідно бактеріального паспорту закладу). Використання кортикостероїдів не рекомендують. Їх застосування в мінімальних дозах можливе у пацієнтів з септичними станами та підозрою на надниркову недостатність.

У випадку грипу типу А тривалий прийом або прийом високих доз кортикостероїдів може призвести до опортуністичних інфекцій або до тривалої реплікації віруса.

Одним iз видiв термiчної травми є ураження тканин низькими температурами - вiдмороження. Проблема дiагностики i лiкування цих станiв актуальна як у мирний час, так i при особливих станах.

У нормі температура тіла коливаєть­ся у межах 36—37 °С. Головними дже­релами теплоутворення є м'язи і печін­ка. Звідти тепло кров'ю транспортуєть­ся по всьому організму. Віддача тепла на 80—90 % здійснюється шкірою. Тем­пература тіла може змінюватися під дією на нього високих і низьких температур. У разі дії на організм дуже низької тем­ператури розвиваються в основному двапатологічні стани — відмороження і за­мерзання.

У разі відмороження під впливом дії холоду уражуються окремі ділянки тіла (кінцівки, ніс, вуха та ін.). У разі замерзання уражується весь організм. Щоправда, поділ цей деякою мірою умовний, бо при відмороженні у більшості випадків виникають розла­ди з боку всього організму.

Вiдмороження виникає при тривалому перебуваннi людини в умовах низької температури.

Холод може впливати на організм людини місцево, викликаючи відмороження окремих ділянок і частин тіла, і загально, шляхом загального переохолодження, яке характеризується прогресивним падінням температури тіла потерпілого, різким пригніченням гемодинаміки, тканинного дихання, обмінних процесів, що призводить до загального переохолодження (замерзання).

В мирний час холодові ураження, як правило, зустрічаються рідко. Проте в спеціалізованих опікових відділеннях в останні роки  щорічно лікуються від холодової травми від 1,5 до 3,0 % від загальної кількості хворих. Характерно, що  поступлення в стаціонар потерпілих  буває масовим, протягом декількох холодних днів.

На відміну від високих – низькі температури в результаті своєї дії не призводять безпосередньо до загибелі живих клітин, не викликають денатурацію білка. Вони створюють умови, які призводять до порушень нормального функціонування тканин організму. Загальним для всіх видів холодової травми є тривале зниження температури тіла. Це призводить до порушень нервово-судинних реакцій, погіршення кровобігу, особливо мікроциркуляції, розвитку аноксії тканин, порушень тканинного обміну. Порушення мікроциркуляції в дрібних судинах (аж до зупинки) виникає не лише в охолоджених тканинах, але i в проксимальних до мiсця охолодження ділянках.

ОСНОВНI ПРИЧИНИ ВIДМОРОЖЕННЯ

1. Низька температура середовища.

2. Другоряднi- пiдвищена вологiсть i швидкiсть вiтру.

ФАКТОРИ ЩО ПРИВОДЯТЬ ДО ВIДМОРОЖЕННЯ.

- Загальне перевтомлення, недоїдання;

- алкогольне спянiння;

- Недостатнiй фiзичний розвиток,

- Гiпо - i адинамiя

- Втрата свiдомостi.

Для ураження холодом має значення не лише низька зовнішня температура повітря, але і додаткові фактори, які ділять на чотири групи:

1.Метеорологічні фактори – підвищена вологість, сильний вітер, які посилюють тепловіддачу і погіршують теплоізоляційні властивості одягу і взуття.

2. Фактори, які механічно затруднюють кровообіг ­– тісне взуття або одяг, стиснення ступней кріпленнями, тривале перебування у вимушеному положенні.

3. Фактори, які знижують місцеву опірність тканин – раніше перенесені відмороження і травми, підвищена пітливість ступні, різні нейро-трофічні розлади на різних ділянках тіла.

4. Фактори, які знижують загальну опірність (резистентність) організму – поранення і крововтрата, тяжкі загальні захворювання, перевтома, виснаження, авітаміноз, алкогольне сп’яніння, відсутність свідомості, гіпоксія в умовах високогір’я та ін.).

ВІДМОРОЖЕННЯ

Відмороження можуть бути викликані місцевою дією низької температури повітря, води, снігу, льоду, охолодженного металу та інших факторів. Незворотні зміни в тканинах розвиваються в тих випадках, коли ступінь тканинної гіпоксії, швидкість її розвитку і тривалість перевищують певний критичний рівень. В патогенезі відморожень провідна роль належить порушенням кровообігу і інервації. Не виключається і пряма пошкоджуюча дія низької температури на тканини.

В перебігу патологічного процесу при відмороженнях прийнято виділяти два періоди.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД – ДОРЕАКТИВНИЙ, або період до зігрівання, який характеризується поступовим зниженням тканинної температури, що призводить до порушення кровообігу і тканинного обміну в ділянці, на яку подіяв холод. В цьому періоді відмороження можна запідоздрити або встановити при наявності поблідніння відповідної ділянки тіла, відсутності в ній чутливості (“задеревяніння”), зниження температури і тургора шкіри, які характерині для даної ділянки. Проте, розпізнати глибину і масштаби холодової травми в цьому періоді неможливо.

ДРУГИЙ ПЕРІОД – РЕАКТИВНИЙ, або період після зігрівання, проходить відновлення нормальної температури тканин і з’являються, в залежності від глибини ураження, ознаки запалення (набряк, біль, застійна гіперемія) або некрозу тканин в зоні, яка була під впливом охолодження.

Траншейна і імерсійна ступні спостерігаються виключно під час війни. Перша з них виникає в результаті тривалого (не менше 3-4 діб) перебування на мокрому снігу, сирих окопах, блиндажах, коли за умовами обставин неможливо хоча б на короткий час повністю зігріти ноги і замінити сире взуття.

Імерсійна стопа спотерігається виключно при аваріях на пароплавах (паромах) на морі в холодну пору року в людей, які попали в біду і вимушені деякий час знаходитися у холодній воді (нижче +8о С).

Контактні відмороження являються рідкою формою холодової травми. Вони розвиваються від контакту оголених ділянок тіла з металічними предметами, які значно охолодженні (- 20...-25о С і нижче) і мають високу теплопровідність.

В мирний час в основному спостерігаються відмороження від дії сухого холодного повітря. При цьому пошкоджуються, як правило, дистальні відділи кінцівок .

 Незворотні зміни рідко поширюються проксимальніше променевозап’ястного і гомілковоступневого суглобів, тому що ураження проксимальних відділів кінцівок, особливо декількох, супроводжуються розвитком несумісною з життям загальною гіпотермією. З цієї причини рідко зустрічаються глибокі відмороження обличчя. Тут вони локалізуються на виступаючих його відділах (ніс, вуха, підборіддя) і, як правило, бувають легкими і симетричними. Можливий розвиток відмороження ділянки надколінника, рідко зустрічаються відмороження статевих органів, тулуба, сідниць.

Відмороження І ступеня характеризуються зворотністю порушень, які розвинулись, мають чисто функціональний характер і проходять через 5-7 днів. В період тканинної гіпоксії шкіра бліда, після зігрівання вона стає багряно-червоною, ціанотичною або мраморною. Чітко прослідковується “гра судин”. Через декілька годин розвивається набряк м’яких тканин, особливо виражений при відмороженні вух, носа, губ і наростаючий до 2-х діб. Після цього він зменшується і до 6-7 доби на шкірі залишається сітка зморщок, розпочинається злущування епідермісу. Не дивлячись на зовнішню незначність ураження, потерпілі часто відмічають свербіж, біль, можливі різноманітні порушення і спотворення чутливості (анестезія, гіпостезія, парастезія). Зворотній розвиток цих розладів інколи затягується на тижні і місяці.

Відмороження ІІ ступеня характеризуються змертвінням рогового і зернистого шарів епідермісу. По мірі наростання набряку протягом перших двох діб утворюються міхурі, наповнені прозорим ексудатом. Після видалення міхурів видно рану розового кольору, різко болючу при дотику. Дно міхурів складається з оголеного сосочково-епітеліального шару шкіри. Заживлення ран, як правило, проходить без нагноєння протягом 2-х тижнів. Ціаноз шкіри, тугорухливість в міжфалангових суглобах і зниження сили кистей рук можуть зберігатися до 2-3 місяців. Після заживлення рубці не залишаються. Порушення чутливості носить такий же характер, як і при відмороженнях І ступеня.

При відмороженнях ІІІ ступеня наступає загибель шкіри на всю товщину, межа змертвіння проходить на рівні жирової клітковини. Інколи мертвіють і підлеглі тканини. Місцево розвивається запалення, спочатку асептичне, а потім (на 5-7 добу) – гнійного характеру. Утворюються міхурі з геморагічним вмістом. Колір шкіри ураженої ділянки спочатку має багряно-ціанотичний характер, чутливість дна рани і капілярна відповідь відсутні. Виражений набряк тканин поширюється на проксимальні ділянки. Поступово забарвлення змертвілої шкіри стає темно-коричневим, а потім формується струп чорного кольору. При неправильному місцевому лікуванні змертвілі тканини можуть залишатися в стані вологого некрозу. В подібних випадках розвивається виражене гнійно-демаркаційне запалення.

Після відторгнення або видалення некрозу залишається гранулююча рана, самостійне заживлення якої вимагає 2,5-3 місяців з формуванням рубців, або взагалі утворюється трофічна виразка. Результатом відморожень ІІІ ступеня на носі, вушних раковинах, губах є деформації і дефекти, які спотворюють обличчя.

Відмороження ІVступеня характеризуються змертвінням всіх шарів м’яких тканин, нерідко включаючи і кістки. Клінічний перебіг проходить або у вигляді муміфікації, або вологої гангрени. Після відігрівання шкіра уражених ділянок приймає сіро-голубий або темно-фіолетовий колір. Межа ціанозу майже завжди відповідає демаркаційній лінії, яка формується. Швидко розвивається набряк вищерозміщених здорових ділянок гомілок, передпліч. Клінічні прояви подібні до відморожень ІІІ ступеня, але більш поширені за масштабами, або в іншому випадку – темно-ціанотичні ділянки до кінця тижня починають темніти і висихати.

                 Класифікація ускладнень при відмороженнях:

- Раннi :

1) мiсцевi:

 а) нагноєння мiхурiв;

 б) гострий лiмфангоїт i лiмфаденiт;

 в) абсцеси i флегмони;

 г) гострий гнiйний артрит;

 д/ бешиха;

 е/ тромбофлебіт;

2) загальнi – пневмонії, сепсис, анаеробна інфекція.

- Пiзнi:

 а) остеомiєлiт;

 б) трофiчнi виразки;

- Наслiдки вiдморожень:

 а) облiтеруючi захворювання судин кiнцiвок;

 б) неврити;

 в) шкiрнi хвороби.

 ЛІКУВАННЯ ХОЛОДОВОЇ ТРАВМИ

Головним завданням першої медичної допомоги потерпілим з відмороженями є попередження подальшого охолодження, підвищення температури тіла і відновлення кровообігу ділянок тіла, які були піддані холоду, або організму в цілому. Перша допомога часто надається в порядку само- і взаємодопомоги, рідше – середнім медичним персоналом або лікарями. Допомога потерпілому повинна надаватися в теплому і сухому приміщенні або в місці, достатньо захищеному від вітру.

При відмороженнях відкритих частин тіла їх необхідно зігріти всіма доступними засобами. Потерпілого слід переодягти в сухий одяг, попередити нанесення додаткової травми при перевзутті. Не можна стягувати взуття, краще його розрізати і зняти.

Якщо дозволяють обставини необхідно зігріти охолоджену частину кінцівки в  ванні, або в будь-якій іншій придатній для цього ємності (відро, кастрюля та ін.). Температуру води необхідно поступово підвищувати від +370 С до +400 С, але не більше (щоб не викликати перегрівання уражених тканин). Одночасно руками, мильною мякою губкою обережно провести масаж кінцівки в напрямку від периферії до центру. Для стимуляції і відновлення кровообігу використовується також розтирання шкіри камфорним спиртом, гліцерином або просто рукою, змоченою водою.

 Після порозовіння і потепління шкіри в ділянці відмороження, на що, як правило, необхідно не менше 30-40 хв після початку зігрівання, уражену кінцівку висушують, обробляють спиртом або сильним антибактеріальним препаратом (йодобак), накладають асептичну пов’язку, закутують її товстим шаром сірої вати (тепло-ізоляційна пов’язка).

 При ураженні обличчя місцеве зігрівання в теплій воді не застосовується, в подібних випадках проводиться масаж теплою чистою рукою до почервоніння, протирання спиртом, загальне зігрівання.

 Потерпілих від відморожень треба напоїти гарячим солодким чаєм або кавою, нагодувати гарячою їжею. Вже під час надання першої допомоги вирішується питання направлення і транспортування потерпілих від холодової травми в медичний заклад (ЦРЛ, ЦМЛ, спеціалізоване опікове відділення).

 Перша допомога при відмороженнях в дореактивний період повинна задовольняти дві основні вимоги:

1.Забезпечити раціональне відновлення нормальної температури тканин, для чого, в залежності від умов, застосовують зігрівання кінцівок в теплій воді з легким масажем від периферії до центру, або накладання теплоізоляційних пов’язок.

2.Ліквідувати судинний спазм в уражених кінцівках шляхом виконання різного виду блокад, а також внутрішньо артеріального введення судинно розширюючих препаратів (розчин новокаїну, еуфіліну, гепарину, нікотинової кислоти, анальгетиків).

 Найбільш простим і доступним методом надання першої допомоги в до реактивному періоді є теплоізоляція охолоджених сегментів кінцівок. В якості теплоізоляції можна використовувати товсті ватно-марлеві пов’язки (краще з сірої вати), медичну накидку, інші  засоби. Це забезпечує припинення охолодження ззовні і поступове зігрівання кінцівки із глибини паралельно з відновленням кровообігу. Тепло ізолюючу пов’язку не знімають протягом 8-20 год.

При наданні першої допомоги не можна розтирати уражені ділянки снігом, занурювати кінцівки в холодну воду, так як це лише збільшує тривалість тканинної гіпотермії і додатково травмує шкіру.

Профілактика відморожень.Вона може бути індивідуальною і колектив­ною. До індивідуальних засобів запо­бігання відмороженням належать інди­відуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна, загартуван­ня організму, раціональне харчуван­ня і зігрівання, своєчасне звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним, віль­ним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше просушувати.

У профілактиці відморожень на­лежне місце відводиться фізичнимвправам, тренуванням, обтиранню холодною водою.

Колективна профілактика в мир­ний час (під час екскурсій, турпо­ходів) полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у на­метах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному харчуванні. Холодна їжа погано за­своюється і вимагає для перетравлен­ня підвищених затрат енергії. У хо­лодну пору року в харчовий раціон рекомендують вводити більше вугле­водів і жирів тваринного походження. Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує тем­пературу шкіри пальців рук.

Сприяють відмороженню такі шкідливі речовини, як алкоголь і ні­котин. Одна сигарета, викурена на­тще, зумовлює спазм капілярів про­тягом 15—16 год.

Для робіт в умовах холоду повинен здійснюватися певний професійний відбір. Особи із захворюваннями ве­гетативної нервової системи, перифе­ричних судин, нервів, хворі на цук­ровий діабет, тиреотоксикоз, епілеп­сію до таких робіт не допускаються.

Взуття повинно бути ціле, не тіс­не, але й не широке, без шнурків. Надто просторе взуття зумовлює по­тертості і тим самим сприяє відморо­женню. Не рекомендується гріти взут­тя на вогні: воно псується й пропус­кає воду. Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути су­хими, без складок. Щоб запобігти за­стою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відморожен­ня, ніж вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною водою і розтирати їх до по­червоніння шкіри. Добре присипати стопи борною або саліциловою кисло­тою, таніном, тальком тощо.

ОБМОРОЖЕННЯ

За умови дії на тканини частих, по­вторних (хронічних) помірно низьких температур у них розвивається пато­логічний стан — обмороження. У поверхневому шарі епі­дермісу і нервових закінченнях вини­кають дистрофічні зміни. Найчастіше обмороження спостерігається на паль­цях рук, але може бути і на пальцях ніг, вушних раковинах, носі.

Спостерігається холодної пори року і характеризується болем, ціанотич-ним забарвленням шкіри, набряком і сильним свербінням. У рідкісних ви­падках з'являються тріщини, а іноді осередки некрозу. На дорсальній по­верхні кисті можуть з'являтися дрібніінфільтрати у вигляді вузликів у центрі, які з часом виразкуються, а пізніше рубцюються. Обмороження частіше буває у людей, які довго пра­цюють в неопалюваних вогких при­міщеннях.

Захворювання триває довго і має хронічний перебіг. Загострюється під час роботи на холоді, у вологому при­міщенні, а також при високих темпе­ратурах. У періоди ремісії обморожен­ня нічим себе не проявляє.

Лікування хворих з обмороженнями полягає у застосуванні зігріваючих ком­пресів, фізіотерапевтичних процедур (теплі ванни, струм д'Арсонваля, промені УВЧ), користуванні теплими рукавичками і шкарпетками. Не мож­на допускати переохолодження кін­цівок. Показані новокаїнові блокади.

                                               

 ЗАМЕРЗАННЯ

Це патологічна гіпотермія людини, яка у важких випадках призводить до смерті. Зниження температури тіла при загальному охолодженні – одна з основних, але не єдина характерна ознака.

Загальне охолодження у воді розвивається значно швидше, ніж на повітрі. Смертельне охолодження в льодовій воді (0 0С + 4 0С) можливе, наприклад, протягом 30 хв, в той же час як при охолодженні на повітрі тієї ж температури воно наступає лише через 8-12 годин.

При загальному охолодженні на перший план виступають симптоми пригнічення центральної нервової і серцево-судинної систем і дихання. Ці розлади знаходяться в прямій залежності від рівня зниження температури тіла і при її підвищенні наступає покращання загального стану хворого. При відновленні температури тіла до +31 0С, +32 0С до людини повертається свідомість, при +33 0С,  +34 0С – виникає тремтіння, яке в подальшому при температурі +36 0С,   37 0С припиняється.

Прийнято виділяти три стадії важкості загального охолодження:

– адинамічна стадія – ураження легкої важкості. Температура тіла знижена до +35 0С, +33 0С. Характерні адинамія, озноб, поблідніння шкірних покривів, особливо кінцівок, або слабо виражений ціаноз з мармуровим забарвленням – “гусяча шкіра”, акроціаноз. З’являються болі в пальцях, озноб, відчувається втома, сонливість, апатія, затруднення активних рухів. Мова потерпілого затруднена і скандована. Пульс дещо сповільнений, але інколи можлива тахікардія. Артеріальний тиск, як правило, підвищений (до 150/100 – 170/120 мм рт. ст.), а дихання не змінене. Можливі вімороження І-ІІ ступенів.

– супорозна стадія – ураження середньої важкості. Температура тіла коливається в межах від +32 0С до +30 0С, стан супорозний. Можлива загальна закляклість, виражена адинамія, озноб. Шкірні покриви холодні на дотик, бліді, синюшні або мармурового забарвлення. Відмічається акроціаноз, або навпаки, чітке поблідніння дистальних відділів кінцівок. Брадикардія – частота пульсу від 28 до 52 за хв, слабкого наповнення, інколи він ледве прощупується. Проте в цій стадії можлива тахікардія. Артеріальний тиск або підвищений, або незначно знижений. Дихання рідке, 8-10 за хв, поверхневе.

– судомна стадія – ураження важке. Температура тіла нижче +30 0С, у потерпілого втрачена свідомість, корчі, блювота. Шкірні покриви бліді, інколи ціанотичні, холодні на дотик. Можливе зледеніння кінцівок. Пульс рідкий, до 40-50 уд. за хв, визначається на сонних і стегнових артеріях. Тони серця глухі. Виражена гіпотонія, часто артеріальний тиск не визначається. Дихання рідке, спостерігаються різного ступеня його порушення: поверхневе, переривчасте типу Чейн-Стокса, інколи хрипле.

Розвиваються загрозливі життю ускладнення: набряк головного мозку, набряк легень, пневмонія. Характерні важкі і поширені відмороження, як правило, сегментів кінцівок і обличчя. При особливо важкому загальному охолодженні інколи лише рідке хрипле дихання і стогін потерпілого свідчать при ознаки життя. Якщо температура тіла потерпілого нище +22 0С, +25 0С, оживлення мало вірогідне.

Лікування. Потерпілого з загальним переохолодженням (замерзанням) необхідно захистити від подальшої дії холоду, особливо від охолодження голови. Якщо дихання поверхневе, рідке, відсутнє або різко ослаблене, проводять штучну вентиляцію легень (респіраторна підтримка). При важкій загальній гіпотермії – вводять анальгетики. Потерпілого необхідно як можна швидше доставити в реанімаційне відділення лікувального  закладу .

 

Завідуючий травматологічним відділенням   Волянін В.І.

Лікар травматолог Сторожук В.Є.

    

Відчиняйте двері ясенові,
бо Різдво ступає на поріг
знак добра, господньої любові
в світлі Вифлиємської зорі!
Хай це свято лине в кожну хату,
в кожнім серці свій залише слід
будьте дужі, щирі і багаті
щастя вам і довгих многогих літ!
Христосся Рождає!

З повагою,

адміністрація

ДЗ „СМСЧ № 3 МОЗ України”

 
Нехай прекрасні зимові свята принесуть мир, спокій і злагоду, впевненість у майбутньому.
Зичу Вам міцного здоров'я, успіхів, родинного щастя, достатку і благополуччя!
Бажаю гарного настрою і любові, нехай у Вашому житті панують гармонія та вдача!

 

З повагою,

Голова профкому

ДЗ „СМСЧ № 3 МОЗ України”

К.В.Павлик