Новини

ГРИП та ГРЗ

22 грудня 2016
Опубліковано в Новини

Грип та ГРЗ

Грип – це високозаразне вірусне захворювання з можливістю тяжких ускладнень та ризиком смерті.

Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але є набагато небезпечнішим. Тому перші ж симптоми ГРВІ вимагають особливої уваги.

Найчастішим ускладненням грипу є пневмонія, яка іноді може лише за 4-5 днів призвести до смерті хворого. Серцева недостатність також нерідко розвивається внаслідок ускладнень грипу.

Грип дуже легко передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом – коли хвора людина кашляє, чхає чи просто розмовляє. У зоні зараження перебувають усі в радіусі 2 метрів навколо хворого.

Хвора людина, навіть із легкою формою грипу, становить небезпеку для оточуючих протягом усього періоду прояву симптомів – це, в середньому, 7 днів.

Симптоми, що вимагають лікування вдома

При появі перших симптомів грипу хвора людина обов'язково повинна залишатися вдома – щоб не провокувати ускладнення власної хвороби і не наражати інших людей на небезпеку, смертельну для деяких з них.

Такими симптомами є:

- підвищена температура тіла;

- біль у горлі;

- кашель;

- нежить;

- біль у м'язах.

З будь-якими з цих симптомів не варто виходити з дому навіть заради візиту до лікаря – його слід викликати додому. Призначене лікарем симптоматичне лікування у домашніх умовах може бути достатнім для одужання.

Якщо стан хворого не погіршується, необхідно продовжувати лікування вдома до повного зникнення симптомів.

Симптоми, що вимагають термінової госпіталізації

Якщо стан хворої людини погіршується, не зволікайте з госпіталізацією, адже тепер під загрозою – її життя.

Викликайте "швидку" чи терміново звертайтеся безпосередньо до лікарні, якщо присутні наступні симптоми:

- сильна блідість або посиніння обличчя;

- затруднення дихання;

- висока температура тіла, що довго не знижується;

- багаторазове блювання та випорожнення;

- порушення свідомості – надмірна сонливість чи збудженість;

- болі у грудній клітці;

- домішки крові у мокроті;

- падіння артеріального тиску.

Продовжувати лікування вдома за наявності цих симптомів – небезпечно. Затримка з госпіталізацією може призвести до смерті хворого.

Інфекційний контроль: прості речі рятують життя

Вірус грипу небезпечний, але не всесильний. Можна легко уникнути зараження грипом навіть під час епідемії, якщо дотримуватись кількох простих речей.

Навіть якщо ознак хвороби немає:

- Уникати скупчень людей – аби зменшити вірогідність контактів із хворими людьми, при тому що деякі з них є заразними навіть до появи очевидних симптомів. Особливо актуально під час сезону грипу та епідемій.

- Користуватися одноразовими масками при необхідності – щоб захистити себе чи оточуючих від зараження. Так маскою повинна користуватися людина, яка доглядає за інфекційним хворим чи просто спілкується з ним. Хвора людина повинна використовувати маску лише в одному випадку: якщо їй доводиться перебувати серед здорових людей, не захищених масками. Маска ефективна, тільки якщо вона прикриває рот і ніс. Важливо пам'ятати, що у будь-якому випадку маску потрібно замінити, як тільки вона стане вологою чи забрудниться. Найкраще користуватися стандартними хірургічними масками, що мають вологостійку поверхню і довго залишаються ефективними. Економити чи лінитися вчасно замінити маску немає сенсу – волога маска не діє. Використані маски ні в якому разі не можна розкладати по кишенях чи сумках – їх потрібно одразу викидати у смітник.

- Регулярно провітрювати приміщення і робити вологе прибирання – як у помешканні, так і в робочих приміщеннях, щоб не залишати навколо себе живі віруси й бактерії, що можуть залишатися активними впродовж годин після перебування у приміщенні хворої людини.

- Повноцінно харчуватися, висипатися, уникати перевтоми – для підвищення опірної здатності організму. Це збільшить шанси запобігти як зараженню, так і важким формам хвороби та її ускладненням.

- Мати чисті руки – інфекція потрапляє в організм через рот, ніс та очі, яких ви час від часу торкаєтесь руками. Тими ж руками ви тримаєте гроші чи тримаєтесь за поручні, де кілька годин зберігаються в активному стані віруси і бактерії, що залишились від дотиків рук інших людей. Тому необхідно часто мити руки з милом або обробляти їх дезінфікуючим гелем із вмістом спирту.

- Користуватися тільки одноразовими паперовими серветками і рушниками – як після миття рук, так і для того, щоб прикрити обличчя під час кашлю, а також при нежиті. Використані серветки необхідно одразу викидати у смітник, оскільки вони також можуть стати джерелом зараження. Багаторазові серветки та рушники, особливо у громадських місцях, суттєво підвищують ризик зараження і широкого розповсюдження інфекції. У таких умовах в якості одноразових серветок можна використовувати туалетний папір.

Якщо з'явилися ознаки хвороби, додаються ще кілька нескладних заходів:

- Залишатися вдома при перших ознаках хвороби – не йти на роботу або, якщо захворіла дитина, не вести її до школи чи дитячого садочка, щоб не провокувати погіршення стану хворого і не наражати оточуючих на небезпеку, яка може виявитися смертельною для деяких з них.

- Не бігати до лікаря з найменшого приводу – у випадку грипоподібної хвороби Ви ризикуєте спровокувати погіршення власного стану і створити небезпеку зараження для інших людей, що може мати смертельні наслідки для деяких з них. Більше того: лікарня чи поліклініка під час грипозного сезону є місцем високої вірогідності заразитися. Якщо вас непокоїть стан вашого здоров'я – обов'язково звертайтеся до лікаря, але викликайте його додому.

- Ізолювати хвору людину – виділити їй окрему кімнату і посуд, визначити одну людину, яка доглядатиме за нею, і по можливості триматися на відстані 2 метри від хворої людини.

- Прикривати рот і ніс під час кашлю та чхання – аби запобігти розпорошенню інфікованих краплин слизу, які є основним джерелом зараження. Бажано робити це за допомогою одноразових серветок, які після використання одразу викидати у смітник. Якщо Ви прикрили рот руками, їх необхідно одразу вимити з милом чи обробити дезінфікуючим гелем, інакше усі ваші наступні дотики становитимуть небезпеку для інших.

Дотримання цих елементарних правил суттєво підвищує Ваші шанси уникнути небезпечного захворювання і здатне зберегти життя Вам і людям, що знаходяться поруч з Вами.

Вакцинація: найефективніший засіб захисту

Щорічна вакцинація є найефективнішим засобом для захисту організму від вірусів грипу. Вакцина захищає від усіх актуальних штамів грипу, є безпечною і ефективною.

Найкращий час для проведення вакцинації – напередодні грипозного сезону (у вересні). Якщо такої можливості не було, то вакцинуватися можна і впродовж всього сезону. Всупереч поширеному міфу, це не ослаблює, а посилює здатність організму протистояти грипу.

Жінки, які годують груддю, можуть бути вакциновані. Крім того, будь-яке грипоподібне захворювання не є підставою для припинення грудного вигодовування.

Особливо важливою вакцинація є для представників груп ризику, оскільки вона значно збільшує шанси цих людей відвернути смертельні наслідки хвороби.

З метою профілактики захворювання на грип в епідсезоні 2012 - 2013 років можуть використовуватися вакцини, які мають державну реєстрацію та пройшли на сьогодні лабораторний контроль якості:

- ФЛЮАРИКС /FLUARIX Інактивована спліт-вакцина для профілактики грипу, виробництва GlaxoSmithKline Biologicals Branch of SmithKline Beecham Pharma Gmbh & Co. KG, Німеччина;

- ВАКСІГРИП / VAXIGRIP Спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка, ТОВ "Фармекс груп" (фасування з форми "in bulk" фірми-виробника Санофі Пастер С. А., Франція), Україна;

- ІНФЛУВАК® / INFLUVAC® Вакцина для профілактики грипу, поверхневий антиген, інактивована, Abbott Biologicals B. V., Нідерланди.

Згідно із чинним законодавством вакцини для профілактики грипу централізовано МОЗ не закуповуються.

Групи ризику

Усі засоби профілактики грипу мають особливе значення для людей, які належать до груп ризику. Для цих людей грип становить найбільшу небезпеку, а вчасна регулярна профілактика здатна врятувати життя.

До груп ризику входять:

- діти до 5 років (особливо – діти до 2 років);

- вагітні жінки;

- люди віком від 65 років;

- люди з надмірною вагою;

- хворі на діабет;

- хворі на хронічні серцево-судинні захворювання;

- хворі на хронічні захворювання легенів;

- люди з іншими тяжкими хронічними захворюваннями;

- люди, що перебувають на імуно-супресивній терапії.

Для цих людей грип становить особливу загрозу, оскільки стан їхнього організму суттєво зменшує шанс одужати без ускладнень, а часто – вижити.

Крім того, існують професійні групи ризику:

- медичні працівники,

- вчителі й вихователі,

- продавці,

- водії громадського транспорту,

- усі, хто працює в багатолюдних місцях.

У цих людей немає ніякої можливості уникнути перебування поряд із хворими людьми, тому для них особливе значення мають усі без винятку засоби інфекційного контролю і профілактики грипу.

Що лікує грип

Лікувати грип можна за допомогою:

- Препаратів з доведеною активністю проти вірусу грипу – лише вони здатні вплинути на вірус грипу: припинити його розмноження в організмі. Вчасне використання противірусних препаратів за призначенням лікаря здатне скоротити період хвороби, полегшити її перебіг та запобігти розвитку ускладнень.

- Препаратів, що пом'якшують симптоми, – вони не діють на вірус грипу, але полегшують стан хворого, пом'якшуючи симптоми – жар, нежить, біль у горлі, кашель, головний біль та біль у м'язах. За умови легкого перебігу хвороби симптоматичне лікування у домашніх умовах може виявитися достатнім для повного одужання. Однак зловживати цими препаратами і застосовувати їх без призначення лікаря не слід: передозування може завдати серйозної шкоди організму. Народні засоби для пом'якшення симптомів та загальної підтримки організму – наприклад, розтирання горілкою, споживання цибулі з часником чи ехінацеї – неефективні проти грипу самостійно, але можуть використовуватись як допоміжні. Втім, зловживати ними також не слід. Важливо враховувати, що тимчасове пом'якшення чи відчуття відсутності симптомів не є ознакою одужання хворого: необхідно продовжувати утримання від контактів зі здоровими людьми та лікування – аж до постійної відсутності симптомів.

Дітям до 18 років та вагітним жінкам не рекомендовано вживати аспірин – подолати жар можна за допомогою парацетамолу.

Під час грипу необхідно пити багато рідини. Їжа повинна бути легкою і нежирною, однак примушувати хворого їсти не потрібно.

Що не лікує грип

Важливо знати, що грип не лікується за допомогою:

- Антибіотиків – вони не створюють жодної протидії вірусам, оскільки призначені виключно для боротьби з бактеріальними інфекціями. Вживання антибіотиків не за призначенням не лікує хворобу і лише ускладнить боротьбу з хворобами у майбутньому. Антибіотики можуть використовуватися тільки за призначенням лікаря для лікування таких ускладнень грипу, як пневмонія й бронхіт, тощо.

- Гомеопатичних препаратів – немає жодних науково обґрунтованих доказів їхньої ефективності проти вірусу грипу, тому в усьому світі вони не рекомендовані для лікування будь-яких небезпечних для життя інфекцій, в тому числі й грипу. Використання препаратів з недоведеною ефективністю в таких умовах вважається ознакою безвідповідального ставлення до життя хворих.

- Імуностимуляторів, імуномодуляторів – немає жодних науково обґрунтованих доказів їхньої ефективності проти вірусу грипу. Водночас їхня дія під час хвороби може за певних умов навіть виявитися шкідливою.

- Народних засобів – лікування виключно народними засобами є неефективним і небезпечним, оскільки ніякі трав'яні відвари, чаї та настоянки на вірус грипу не діють. Однак народні засоби можуть згодитися для пом'якшення симптомів грипу – за умов грамотного використання без зловживань.

Прес-служба МОЗ України

КАРАНТИН

22 грудня 2016
Опубліковано в Новини

В зв’язку з ростом захворюваності на грип та ГРВІ та розпорядження міського голови від 21.12.2016 року № 376-р «Про проведення карантинних заходів у зв’язку з підвищенням захворюваності на грип та ГРВІ та тимчасове призупинення навчально-виховного процесу у навчальних, навчально-виховнихкомплексах та позашкільних навчальних закладах міста Кузнецовськ» в поліклініці та відділеннях стаціонару ДЗ «СМСЧ №3 МОЗ України» з 22.12.2016р. введені карантинні заходи.

На час проведення карантиних заходів забороняється відвідування пацієнтів у стаціонарах.

Введений «масочний режим» - обов’язкове носіння засобів індивідуального захисту (марлеві пов’язки) працівниками медичної частини.

В відділеннях проводиться в посилий дезінфекційний режим.

Хворих з високою температурою, підозрою на грип на час карантинних міроприємств обслуговувати на дому.

За необхідності буде проведена перепрофілізація терапевтичних ліжок терапевтичного відділення для лікування хворих з ускладненнями на грип та ГРВІ.

Вагітних з ГРВІ та грипом госпіталізувати  до 37 тижнів вагітності  в гінекологічне відділення, після 37 тижнів вагітності – в відділення патології вагітних, для чого підготовлено відпоідні палати.

Лікарям всіх спеціальностей  та медичним сестрам проводити санітарно-освітню роботу по профілактиці ГРВІ та грипу

Начальник

ДЗ «СМСЧ № 3 МОЗ України»                          О.В. Коцюбинський

21.12.2016 року влікарні пройшла чергова сестринська конференція. Лекцію на тему «Як попередити рак молочної залози» підготувала завідувач операційним відділенням Кучерук Наталія Петрівна. Про відносити між медичними працівниками а також між пацієнтами та медичним персоналом розповіла юрист закладу Лобко Вікторія Вікторівна.

             Як попередити рак молочної залози

    Рак молочної залози – найпоширеніше онкологічне захворювання у жінок у всьому світі. За останні 6 років захворюваність раком молочної залози зросла на 33%. Щороку у світі реєструють понад 1 мільйон випадків раку молочної залози , в Україні – 16 тисяч. Кожні 30 хвилин в країні виявляється новий випадок цього захворювання. В цілому щорічно це грізне захворювання забирає життя майже 7,5 тисяч жінок по всій Україні.

     Профілактика раку молочної залози спрямована на так звані скринінгові обстеження (тобто виявлення захворювання на ранній до клінічній стадії) та виявлення і по можливості, усунення так званих факторів ризику.

    Деякі з факторів, які підвищують ризик захворіти на рак молочної залози наступні:

-      - Вік понад 40 років

-    - Спадкова і сімейна схильність (жінки, у яких матері або сестри хворіли на рак молочної залози , мають значно більше шансів захворіти на ту ж саму хворобу)

-     - Дисгормональні  гіперплазії молочних залоз (локалізовані форми чи вузлові компоненти, виділення з соска, фіброзно – кістозна мастопатія)

-    - Порушення репродуктивної функції: аборт після 35 років, перші пологи після 30 років, безпліддя, порушення менструальної функції.

-  - Ендокринні порушення : патологія щитоподібної залози, цукровий діабет, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникові захворювання, ожиріння

-     - Систематичне паління та вживання алкоголю

-     - Нерегулярне статеве життя

-  - Опромінення молочних залоз (при лімфопроліферативних захворюваннях або зовнішнє техногенне опромінення).

- Надійного способу попередити рак молочної залози не існує, проте можна зменшити ризик його виникнення шляхом корекції факторів ризику, які залежать від конкретної жінки.

-  Будь – які ущільнення, виділення із сосків, почервоніння шкіри, набряк грудей – це тривожні симптоми, що вимагають негайного звернення до лікаря.

    Рання діагностика раку молочної залози можлива за умови виконання програми:

-самообстеження;

-лікарських профілактичних оглядів, спостереження та лікування передпухлинної патології;

-скринінгових обстежень та мамографічних досліджень.

    Кожна жінка, хоча б один раз на місяць, повинна самостійно обстежувати свої молочні залози. Самообстеження потрібно починати з 20-річного віку. У жінок репродуктивного віку краще всього обстеження проводити на 8-12 день менструального циклу. Жінкам після менопаузи проводити обстеження потрібно в один і той же день місяця.

    При наявності в молочних залозах будь – яких змін: розміру, форми або контуру, появи ущільнень розміром в горошину чи більше,зміни шкірних покривів молочної залози або соска (зморшкувата шкіра, лущення або запалення), збільшення лімфатичних вузлів, варто, не гаючи часу, звернутися за консультацією до лікаря.

     У Європейських країнах 9 із 10 жінок виявляють щось підозріле у молочних залозах самостійно і одразу звертаються за медичною допомогою. Всім жінкам старше 35 років, навіть за відсутності будь – яких скарг, один раз на рік необхідно оглядатися лікарем мамологом.

    Мамографія (мамографічне обстеження) – рентгенографічне дослідження молочних залоз за допомогою мамо графа. Використання мамографії              дозволяє виявити пухлинні утворення до їх клінічного прояву, тобто тоді, коли їх не можна визначити при пальпації. Токож мамограма може показати невеликі відкладання кальцію, що може бути ранньою ознакою раку. Мамографія є методом, який здатний виявити захворювання на  ранній  стадії. Проведення регулярних таких обстежень скорочує смертність від онкологічних захворювань на 30 %. Мамографічне обстеження проводиться жінкам після 40 років 1 раз на 2 роки, після 50 років – 1 раз на рік.

    Головним у боротьбі проти раку молочної залози залишається його раннє виявлення, що дозволяє поліпшити результати лікування і виживання пацієнтів. Рак молочної залози діагностується у запущених стадіях  у чверті українських пацієнток. Не останню роль в цьому відіграє непоінформованість суспільства про темпи з якими ця недуга позбавляє життя  українських жінок.

   Хворі втрачають час , а хвороба набирає обертів… 

Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

1. Можливі відносини між медпрацівниками і пацієнтами

Американський лікар і етика Роберт Віч описав чотири моделі взаємовідносин медичних пра­цівників і пацієнтів.

Батьківська, патерналістська (від лат. pater - батько) мо­дель характеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар або медична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі для пацієнта рішення і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. "Свята неправда" як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування "плацебо" (від лат. рlасео - подобатися), тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективнодіючі ліки - найбільш яск­раві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.

Інженерна модель характеризується тим, що лікар або медична сестра зводять свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієн­та. Міжособистий аспект взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця мо­дель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологіч­ного обстеження, функціональної діагностики, у роботі з хво­рими в несвідомому стані в реанімаційних відділеннях.

Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають "друзями" хворого. Сам Р. Віч вважає, що така модель суперечить соціальному реаліз­му. Думаємо, що в цілому це правильно, але не можна забу­вати і про винятки. Наприклад, у випадках деяких хронічних захворювань пацієнт повинен бути підготовлений не тільки до грамотної оцінки свого стану (рівня артеріального тиску, вмісту цукру в крові або сечі), але і до відповідних заходів самодопо­моги, наприклад, у кризових ситуаціях.

Контрактна модель у рідкісних випадках може виглядати як юридичне оформлений договір із пацієнтом (наприклад, як "Заява-зобов'язання донора сперми"). Значно ж частіше між медичним персоналом і пацієнтом встановлюється ніби неписа­на угода, відповідно якої лікар і медична сестра не просто вважають здоров'я хворого пріоритетною метою своєї фахової діяльності, але враховують також ситуації, коли сам пацієнт інакше розуміє це для себе, ніж медичні працівники. Наприк­лад, хвора на рак молочної залози відмовляється від рекомен­дованої їй лікарем радикальної операції з косметичних мірку­вань. По Р. Вічу, ця контрактна модель допускає послідовну повагу прав пацієнта.

2. Місце етики в роботі медичного працівника, поняття медичного такту

У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична ети­ка", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.

Ще за 1500 років до н.е. лікарі Древньої Індії давали фа­хову клятву. Для європейської медицини велике значення має етика старогрецького лікаря Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), особливо його знаменита "Клятва". Основні положення фахо­вої медичної етики Гіппократа такі:

1) повага до життя ("Я не дам нікому, хто просить в мене, смертельного засобу і не покажу шляху для здійснення поді­бного задуму, точно так само я не вручу ніякій жінці абор­тивного пессарія");

2) заборона на заподіяння шкоди хворому ("Я направлю режим хворих до їхньої вигоди, утримуючись від заподіяння всякої шкоди і кривди");

3) повага до особистості хворого ("У який би будинок я не ввійшов, я ввійду туди тільки для користі хворого, я буду да­лекий від усього навмисного, несправедливого і згубного, особ­ливо від любовних справ із жінками і чоловіками, вільними і рабами");

4) лікарська таємниця ("Що б при лікуванні, а також і без лікування я не побачив або не почув стосовно життя людського із того, чого не варто розголошувати, я замовкну про це, вважаючи подібні речі таємницею");

5) повага до професії ("Клянуся поважати того, хто на­вчив мене лікарському мистецтву, нарівні з батьками . Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво").

Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу ба­гато корифеїв медицини.

Все майже 50-літнє життя в Росії німецького лікаря (рев­ного католика) Ф.І.Гааза (1780-1853), відомого своїм девізом "Поспішайте робити добро", - це справжній приклад мораль­ної геніальності в людській історії. Не випадково в 1994 р. було підняте питання про офіційну канонізацію римсько-католиць­кою церквою "святого доктора". Головний урок медичної ети­ки, залишений нам доктором Гаазом, який протягом чверті сторіччя був головним лікарем московських тюрем, полягає в тому, що і ув'язнені мають право на гуманне ставлення і які­сне медичне обслуговування. У грудні 1982 р. Генеральна Асам­блея ООН офіційно схвалила "Принципи медичної етики", що зробили такий підхід до ув'язнених нормою міжнародного права. Особлива роль М. І. Пирогова (1810-1881) у формуванні са­мостійної сестринської професії нам відома. В роки Кримської війни, коли М. І. Пирогов керував діяльністю прибулих у роз­ташування російської армії сестер милосердя, він вважав, що важливою функцією останніх є, зокрема, здійснення догляду за пацієнтами і передсмертна розрада поранених і хворих.

Частиною сестринської етики є деонтологія. Цей термін вперше вжитий Кантом, походить від грецького слова "deontos" - борг, належне - та "logos” - навчання і визначає принципи поводження медичного персоналу, спрямовані винятково на максимальне підвищення ефективності лікування і усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи.

У наші дні вживаються обидва терміни - і "медична ети­ка", і "медична деонтологія". Етика була частиною філософії, мислення поетів, коли, наприклад, говориться "католицька" або "протестантська медична етика", це підкреслює вихід­ний світоглядний (у даному випадку - релігійний) аспект, обов'яз­ковий для лікарів і медичних сестер етичний принцип, норму і стандарт. Поняття медичної деонтології відбивають саме ці конкретні норми і стандарти.

Початок сучасного етапу медичної етики пов'язаний з Другою світовою війною. Після війни світ дізнався про злочини фашистської антимедицини - "акціях евтаназії", недобровільних медичних експериментах на військовополонених і т.д. У 1947 р. у вироку американського трибуналу нацистським ліка­рям був сформульований "Нюрнберзький кодекс" - свого роду етична абетка проведення медичних експериментів на людях. У цьому ж 1947р. виникла Всесвітня медична асоціація (ВМА) - міжнародна урядова організація лікарів, яка прийняла в 1948 р. "Женевську декларацію", що є сучасним аналогом "Клятви Гіппократа", а в 1949 р. - "Міжнародний кодекс медичної ети­ки". Протягом півстоліття ВМА прийняла десятки етичних нор­мативних документів, які, по суті справи, і становлять сучас­ний зміст медичної етики, відображеної у вигляді строго сфор­мульованих норм (Декларацій, Заяв і т.д.).

Велика кількість нормативних документів з питань медич­ної етики зумовлена тим, що, по-перше, сучасний науково-технічний прогрес супроводжується в медицині появою цілком нових етичних проблем (наприклад, у трансплантології), по-друге, надання медичної допомоги в останні 20-30 років усе частіше розглядається під кутом зору гарантій, захисту прав людини. Протягом останньої чверті ХХ ст. у медицині сформу­валася Нова етика, в основу якої покладено "права пацієнта". Спочатку в США, а потім і в інших країнах для її визначення навіть стали вживати новий термін "біоетика".


Біоетику іноді визначають як вивчення етичних аспектів проблемних ситуацій у сучасній медицині - штучного заплід­нення, аборту, стерилізації, нового визначення смерті людини (смерть мозку), евтаназії, трансплантації органів, медико-генетичного консультування, надання психіатричної допомоги і т.д. Важливо підкреслити, що в біоетичних дослідженнях беруть участь, крім спеціалістів-медиків, також філософи, богослови, юристи, соціологи і т.д. Тобто біоетика - це міждисциплінарна область сучасних наукових досліджень. Особливу гостроту багатьом біоетичним публікаціям надає, ніби постійно присутня у них суперечка із самим Гіппократом (наприклад, із проблем евтаназії або штучного аборту).

Ще одне стисле визначення біоетики може бути таким - це дослідження проблеми прав людини в сучасній медицині. Оскільки захист, гарантії прав людини - це не тільки теоре­тичне питання, але і практичне, в міру розвитку біоетики йде процес її інституціоналізації, тобто формування особливих суспільних установ, покликаних забезпечити захист прав лю­дини в умовах сучасної медицини. Мова йде насамперед про етичні комітети, які здійснюють контрольні, консультативні функції при проведенні сучасних медико-біологічних дослід­жень, аналіз конкретних морально-етичних колізій, що вини­кають у сучасній клінічній практиці і т.д.

Основними принципами медичної етики є:

- принцип гуманності, поваги людської гідності особистості;

- принцип поваги моральної автономії особистості;

- принцип благодійності;

- принцип справедливості.

3. Права пацієнтів та важливість їх тактовного дотримання зі сторони медичного персоналу

Пацієнти мають право на повну інформацію про своє здо­ров'я, про всі аспекти запропонованих або проведених медич­них втручань.

У Законі спеціально підкреслюється, що пацієнт має пра­во на інформацію про ризик, який супроводжує медичне втру­чання і про наявні в арсеналі сучасної медицини альтерна­тивні підходи. Тут говориться, що пацієнт має право на знайо­мство з медичною документацією, що відображає його здоров'я, а також на надання йому копій медичних документів (якщо це не зачіпає ще чиїсь інтереси).

Інформація може бути прихована від пацієнта тільки у виняткових випадках, коли є обґрунтована причина вважати, що ця інформація, не виключаючи якого-небудь позитивного результату, нанесе пацієнту серйозної шкоди.

При поступленні в заклади охорони здоров'я пацієнт повинен одержати відомості про особу і професійний статус осіб, які надають медичну допомогу, доглядають за ним, та про правила заведеного порядку, які він буде виконувати під час свого перебування і лікування.

Кожен пацієнт має право отримати таку медичну допомо­гу, яка б відповідала його потребам. Пацієнт має право виби­рати і міняти свого особистого лікаря або іншу особу, яка на­дає допомогу, або медичний заклад.

Пацієнт має право відмовитися чи проявляти вагання щодо медичного втручання. Коли пацієнт нездатний висловити свою волю, а медичне втручання потрібно провести терміново, можна допустити, що пацієнт згоден на його проведення, за винят­ком випадків, коли очевидно із поперднього волевияву, що в даній ситуації згоди не було б одержано.

З часів Гіппократа медичні працівники дава­ли обіцянку берегти таємниці, довірені їм хворими. Авіценна говорив: "Оберігай таємницю від усіх, які розпитують, поло­нянка твоя - твоя таємниця, якщо ти зберіг її, і ти бранець її, якщо вона розкрита".

У "Женевській декларації" ВМА (1948, 1968, 1983, 1994 pp.) говориться: " . урочисто клянуся . берегти довірені мені таємниці, навіть після смерті пацієнта".

З етичної точки зору поняття "медична таємниця" є: по-перше, підтвердженням принципу поваги до пацієнта, поваги його людської гідності, його законних прав, його особливого права на конфіденційність; по-друге, поширенням принципу неспричинення шкоди на всі сторони життєдіяльності, способу життя пацієнта, його добробуту, якому може завдати шкоди розголошення медичним працівником конфіденційної фахової інформації. На жаль, розголошення фахових таємниць часто відбувається через балакучість медиків. Тому вже зі студентських років майбутні медичні працівники повинні привчити себе до особливої моральної дисципліни в поводженні з фахо­вою інформацією. Це така ж важлива фахова риса, як і науко­ва підготовка і мануальна техніка. Висловлюючись старомодно про медичного працівника, який допустив розголошення фа­хової таємниці, варто говорити як про клятвопорушника.

Питання про фахову медичну таємницю не тільки етич­не, але і юридичне.

Розглянемо ще один аспект сучасних взаємовідносин лікаря і хворого — дізнаватися й говорити правду. Внутрішня цензура, суспільна думка і соціальні табу накладають обмеження на все, що людина хоче повідомити і здатна вислухати в повсякденному житті. Отже, ці умовності дозволяють повідомляти лише часткову правду. Медицина — це сфера, якій дозволено обговорювати найінтимніші секрети хворих, і лікар має право чекати на них відвертої відповіді. Вище було сказано, як внутрішня цензура І соціальні обмеження впливають на можливості лікаря збирати анамнез у хворого. А тому, у свою чергу, буває ще важче сказати самому собі правду про своє самопочуття або про причини хвороби.

Як дізнатися правду від хворого? Довірливі взаємини лікаря з хворим забезпечать такий рівень "відкритості", коли хворий може зізнатися щодо своїх істинних відчуттів та мотивів поведінки. Якщо ж він що-небудь приховує, то лікар зазвичай може це помітити: коли слова не відповідають невербальним сигналам і об'єктивним даним.

Водночас хворі також мають право почути правду від лікаря.

Це одна із складних, болісних тем лікарської етики. Вона розробляється головним чином самими медиками й називається медичною деонтологією.

Оскільки медична етика в різних країнах формується під сильним впливом національно-культурних традицій, не існує однозначної відповіді на запитання: чи слід говорити хворому правду про його стан, неминучість трагічного результату і т. ін.

Оскільки у колишньому тоталітарному суспільстві безплатна медицина була найважливішим аргументом на користь соціалізму, то відповідно на таких засадах і формувалася психологія людей: медицина може все, і лікарі зобов'язані докласти всіх зусиль, щоб вилікувати хворого, незважаючи на труднощі, а якщо це необхідно, то й на власні Інтереси.

А тому в суспільстві було прийнято вважати, що лікар не повинен говорити хворому про його страшну недугу, неминучість смерті. Навпаки, лікар зобов'язаний усіляко підтримувати надію на видужання, щоб не додавати до фізичних страждань людини ще й страждання моральні.

Такі самі методологічні підходи до проблеми відвертості лікаря й пацієнта залишились і в перехідний період розвитку нашої держави. І клінічна практика — підтвердження цьому: найбільше скарг у різні інстанції надходить у випадках, коли лікарі надто вже відверті з хворими та з їхніми близькими родичами.

Допомагати хворому дивитися правді у вічі, але не втрачати надії на краще — одне із найважчих і найважливіших завдань.

Погані новини повідомляти важко. Головне тут — визначитись, яку частину правди сказати хворому за одне відвідування. Зазвичай реакція й запитання хворих дають зрозуміти, яку правду вони хочуть почути. Й дають у малих дозах, хоча в деяких західних країнах намагаються з часом повідомити хворим усю правду.

Нарешті, звернімо увагу на такий момент: говорити правду вважається звичним для хворого стосовно лікаря і навпаки. Однак важливіше для лікаря — це сказати правду самому собі, тобто зізнатись у своїх недоліках і визначити свої можливості. Уміння встановлювати межі можливого й ефективно розподіляти свої сили дуже важливе для лікаря.

У деяких західних країнах, навпаки, лікар зобов'язаний повідомити пацієнтові всю правду про стан його здоров'я, в тому числі й про можливість загибелі та час, який, Імовірно, ще проживе хворий. Він у цей час може завершити всі свої земні справи: розпорядитися спадщиною, сплатити борги, подбати про сім'ю, приготуватися до неминучого, виконавши релігійні обряди, якщо це віруючий, і т. ін.

Перш ніж призначати хворому лікування, потрібно запитати себе: "А чи зміг би я собі призначати таке лікування у разі схожого захворювання?" І коли отримаєте позитивну відповідь, тоді з полегшенням можете призначати лікування.

Лікар, який повідомляє хворому необхідну правду, повинен дати і надію.