лют. 22

ВИКОНАВЧА ДИРЕКЦІЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

ЛИСТ

17 листопада 2016 року № 2.4-46-2015

Надання допомоги по тимчасовій непрацездатності працівнику, за час його хвороби, яка припала на період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати

До компетенції Виконавчої дирекції Фонду входить також розгляд звернень громадян щодо надання допомоги по тимчасовій непрацездатності. На адресу Фонду надійшов запит з проханням надати роз’яснення щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності працівнику, за час його хвороби, яка припала на період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.99 № 1105 матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи. Згідно із частиною першою статті 22 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати.

У свою чергу пунктом 6 частини першої статті 23 Закону № 1105 передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.

Пунктом 18 статті 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504 визначено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

Отже, у зазначеному випадку допомога по тимчасовій непрацездатності працівнику, за час його хвороби, яка припала на період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, не надається.

лют. 22

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

25 січня 2017 року № 1339/Д/99-99-13-02-03-14

Щодо оподаткування спадщини

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє таке.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом ІV Кодексу, відповідно до пп. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 розділу ІV Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, одержаних у вигляді спадщини, залежно від ступеня споріднення спадкоємця із спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, передбаченими розділом ІV Кодексу для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 Кодексу).

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування поділяються на об’єкти, передбачені підпунктами «а»-«ґ» п. 174.1 ст. 174 Кодексу.

При цьому пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 Кодексу визначено об’єкти спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, у тому числі, що успадковуються членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення (пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

За ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 Кодексу, оподатковується вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення (пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

За ставкою 18 відс., визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, оподатковується будь-який об’єкт спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця — нерезидента, та будь-який об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем — нерезидентом від спадкодавця — резидента (пп. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 Кодексу).

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців — нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями — резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини (п. 174.3 ст. 174 Кодексу).

Крім того, згідно з пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу об’єктом оподаткування військовим збором (далі — збір) є дохід, визначений ст. 163 Кодексу, до якого включається загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Ставка збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).

Водночас пп. 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Порядок подання річної декларації про майновий стан і доходи (далі — податкова декларація) визначено ст. 179 Кодексу, згідно з п. 179.2 якої обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема, у вигляді об’єктів спадщини, які відповідно до розділу IV Кодексу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до п. 174.3 ст. 174 Кодексу.

Водночас повідомляємо, що кожен конкретний випадок виникнення податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у листі, потребує аналізу документів та матеріалів, які дають змогу ідентифікувати предмет запиту більш детально.

Перший заступник Голови С. В. Білан

лют. 22

З 1 січня 2017 року, відповідно до бюджету на 2017 рік, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 1544 гривні, з 1 травня - 1624 гривні, а з 1 грудня - 1700 гривень

Про це йдеться в Законі України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" опублікованому на сайті газети "Голос України".

"Установити у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2017 року - 1544 гривні, з 1 травня - 1624 гривні, з 1 грудня - 1700 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2017 року - 1355 гривень, з 1 травня - 1426 гривень, з 1 грудня - 1492 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2017 року - 1689 гривень, з 1 травня - 1777 гривень, з 1 грудня - 1860 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні; осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні", - йдеться в документі.

Бюджетомпередбачається зростання мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року до 3200 гривень у місячному вимірі, та у погодинному розмірі до 19,34 гривні.

Розмір допомоги пропонують «прив’язати» до прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, сподіваючись, що це позначиться на демографічній ситуації

Проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо розміру допомоги при народженні дитини та порядку її виплати з метою підвищення народжуваності в Україні» (законопроект № 5709) передбачено, що допомогу при народженні дитини (далі — допомога) нараховуватимуть в розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років та виплачуватимуть виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на момент здійснення виплат допомоги. Окрім того, збільшено розмір допомоги, а саме: на першу дитину — 52 розміри прожиткового мінімуму (з 01.01.2017 — 70 460 грн.); на другу дитину — 70 розмірів прожиткового мінімуму (з 01.01.2017 — 94 850 грн.); на третю та кожну наступну дитину — 120 розмірів прожиткового мінімуму (з 01.01.2017 — 162 600 грн.). Допомогу пропонують виплачувати у такому порядку: одноразово при народженні першої дитини — у розмірі 15 прожиткових мінімумів, при народженні другої дитини — у розмірі 25 прожиткових мінімумів, при народженні третьої та наступної дитини — у розмірі 40 прожиткових мінімумів: решта суми допомоги — протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Причому щомісячний розмір виплати допомоги не може бути меншим від розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років встановленого на момент здійснення виплат. Також пропонують змінити і умови призначення допомоги, зокрема, у разі переривання відпустки для догляду за дитиною і виходу на роботу матері дитини на умовах повного робочого часу, допомогу отримуватиме особа, яка фактично доглядатиме за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Утім, при роботі на умовах неповного робочого часу допомога виплачуватиметься в повному обсязі. Як зазначено в пояснювальній записці, прийняття законопроекту № 5709 сприятиме вирішенню демографічної проблеми в Україні. Диференційований підхід дозволить правильно розуміти державну політику, як таку, що спрямована на стимулювання народжуваності та турботу про дітей та майбутні покоління.

лют. 22
Де повинна зберігатись медична картка амбулаторного хворого чи хворого денного стаціонару
Медична картка амбулаторного хворого та картка хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)” від 27.12.1999 р. №302, та медична картка стаціонарного хворого, згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів” від 26.07.99 р. №184, є формами облікової статистичної документації відповідно за номерами 025/о, 003-2/о та 003/о.
Згідно з ч. 2, 3 ст.8 Закону України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” (далі – Закон), архівні документи (тобто, відповідно до ст.1 Закону, документи незалежно від виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на них, що припинили виконувати функції, для яких були створені, але зберігаються або підлягають зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об’єкти рухомого майна), що нагромадилися за час діяльності органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, а також документи, що передані державним архівним установам іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю держави. Архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ та організацій, а також документи, що передані архівним відділам міських рад іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю територіальних громад.
Порядок здійснення записів у формах облікової статистичної документації, зберігання таких форм у закладах охорони здоров’я регулювалися Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03.07.2001 р. №258 “Про затвердження типових інструкцій щодо заповнення форм первинної медичної документації лікувально-профілактичних закладів”, який був скасований на підставі Наказу Міністерства охорони здоров’я України №668 від 10.09.2009 р як такий, що підлягав державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, але на державну реєстрацію не подавався.
Нових нормативно-правових актів, які б містили інструкції щодо заповнення таких форм первинної медичної документації як медична картка амбулаторного хворого (форма 025/о), картка хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома (форма 003-2/о) та медична картка стаціонарного хворого (форма 003/о) Міністерством охорони здоров’я України не прийнято. Тобто на сьогодні чинне національне законодавство не містить положень, які б регламентували порядок заповнення, ведення та зберігання медичних карток амбулаторного хворого, карток хворого стаціонару поліклініки та стаціонару вдома і медичних карток стаціонарного хворого в закладах охорони здоров’я.
Однак обов’язковість зберігання медичних карток амбулаторного хворого, стаціонарного хворого та карток хворого стаціонару поліклініки та стаціонару вдома саме у закладах охорони здоров’я, а не у пацієнтів, безпосередньо закріплена у Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р. №41 (далі – Перелік).
Так, відповідно до п.1.4. даного документа, Перелік є основним нормативним актом, призначеним для використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових документів, тобто загальних для всіх або більшості організацій. При цьому до організацій, на які поширює свою дію даний нормативно-правовий акт, виходячи з п.1.2. Переліку, належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші підприємства, установи та організації незалежно від функціонально-цільового призначення, рівня і масштабу діяльності та форми власності.
Заклади охорони здоров’я, незалежно від форми власності – державної, комунальної чи приватної, це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я (ст.3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”). Тому при здійсненні своєї діяльності вказані суб’єкти повинні керуватися Переліком, відповідно до якого, медичні картки стаціонарних хворих підлягають зберіганню протягом 25 років, а медичні картки амбулаторних хворих – 5 років.
Узагальнюючи вищенаведене, випливає, що медичні картки амбулаторних, стаціонарних хворих та хворих стаціонарів поліклінік та стаціонарів вдома належать до облікової статистичної документації цих закладів і підлягають зберіганню лише в них.