жовт. 09

Як з'ясувалося, більшість наших громадян абсолютно не інформовані в питанні обов'язку подружжя утримувати одне одного. Можливо, така інформованість примусить деякі пари подумати, чи варто розлучатися після багатолітнього шлюбу. А хтось, можливо, вирішить зачекати з реєстрацією шлюбу, оскільки подружнє життя — не лише омріяне весілля і право на щоденний інтим. 

Після реєстрації шлюбу у подружжя виникають взаємні права та обов'язки щодо утримання одне одного. Є дві умови для виникнення права на утримання: 1) один із подружжя повинен потребувати матеріальної підтримки; 2) другий із подружжя повинен мати можливості надавати таку підтримку. 

Право на утримання може бути реалізоване як у шлюбі, так і після його розірвання.

Перебуваючи у шлюбі, чоловік або дружина має право на утримання від іншого із подружжя за таких умов: 

є непрацездатним. Непрацездатним вважається той із подружжя, котрий досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Пенсійний вік у 2017 р. для чоловіків становить 60 років, для жінок — 57 років і 6 місяців. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди, завданої такими діями. Тим часом той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом, не має права на утримання від другого з подружжя;

потребує матеріальної допомоги. Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2017 р. на липень становить 1684,00 грн;

коли в подружжя планується народження дитини, то дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності;

після народження дитини дружина/чоловік, із якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини — батька/матері дитини до досягнення дитиною трьох років;

якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина/чоловік, з якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини до досягнення дитиною шести років;

якщо один із подружжя, у тому числі й працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання від другого з подружжя. Право на утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Так чи інакше, але коли подружжя перебуває у шлюбі, то вищезазначені умови здебільшого виконуються за замовчуванням, оскільки кошти і господарство — спільні й забезпечують потреби кожного члена сім'ї. 

У цих нормах законодавець наголошує на цінності шлюбно-сімейних відносин у можливості розраховувати на обопільну підтримку всередині самої родини. Фактично, інститут шлюбу та сім'ї — це мікро-модель держави зі своїми правами та обов'язками. Держава є гарантом існування такого інституту. Фактично, якщо не буде держави, то й не буде потреби у шлюбі та сім'ї, оскільки відтворення собі подібних і створення умов виживання — природні. Ці обставини викликані взаємодією в шлюбних відносинах публічного та приватного елементів, оскільки саме вимоги публічного права щодо реєстрації, дійсності, форм укладення шлюбу створюють правові умови та необхідні гарантії для реалізації індивідуального природного права на шлюб.

Що ж гарантує Україна у разі розірвання шлюбу?

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу. Це право може бути реалізоване, знову ж таки, за двох обов'язкових умов: одна сторона потребує утримання, а інша може його забезпечити.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання за таких умов:

якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу;

якщо вона стала непрацездатною протягом одного року від дня розірвання шлюбу;

якщо вона стала інвалідом після спливання одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була наслідком протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;

якщо на момент розірвання шлюбу їй до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишалося не більше, як 5 років, вона матиме право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі спільно проживали не менше, як 10 років;

якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, вона не мала можливості здобути освіту, працювати, зайняти відповідну посаду. Право на утримання у такому разі триває впродовж трьох років від дня розірвання шлюбу;

якщо з нею проживає дитина. Утримання можливе до досягнення дитиною трьох років;

якщо з нею проживає дитина, що має вади фізичного або психічного розвитку. Утримання можливе до досягнення дитиною шести років;

якщо з нею проживає дитина-інвалід, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду і потребує опіки. Утримання можливе протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Усе вищевикладене однаковою мірою може бути застосоване і до осіб, котрі не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю.

Вищезазначені види утримання можуть бути реалізовані подружжям (колишнім подружжям) за усною домовленістю, за письмовим, нотаріально завіреним договором або за рішенням суду.

У разі звернення до суду по стягнення аліментів слід враховувати, що сплачуватимуться вони від дня подання позовної заяви. Стягнення за минулий час можливе, якщо позивач доведе в суді, що він вживав усіх заходів для одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухиляння відповідача від їх сплати. Обов'язково врахуйте, що стягнення за минулий час можливе не більше ніж за один рік.

Виконання рішення про стягнення аліментів обмежене строком існування умов для утримання. Якщо один із подружжя отримує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

При зверненні до суду зважте, що досліджуватимуться такі обставини, як можливість надання відповідного утримання повнолітніми дітьми, батьками. 

Цікаво, що припинення права одного з подружжя на утримання обумовлене такими підставами, як поновлення працездатності та повторна реєстрація шлюбу колишнім подружжям між собою.

Не виокремлюється реєстрація шлюбу з іншою особою, але цю обставину можна буде віднести до факту відсутності підстав потреби матеріальної допомоги.

Зауважу, що якщо потреби в матеріальній допомозі відпали, але утримання стягувалося, то такі аліменти вважатимуться стягненими без правових підстав, а тому підлягатимуть поверненню, але не більше ніж за три роки. 

Із практики зазначу, що наші громадяни доволі рідко звертаються до судів по стягнення аліментів на своє утримання. Найпоширенішим є звернення жінок по стягнення аліментів на своє утримання в період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Але зламаних, розгублених життів після розлучення так багато, і задля відновлення справедливості та можливості розпочати нове життя після шлюбу деяким дуже потрібна матеріальна підтримка. Так, до мене часто звертаються пари, які прожили багато років у шлюбі і здебільшого сходились між собою у досить юному віці. В таких союзах жінки переважно одразу ставали домогосподарками, народжували дітей і створювали умови для чоловіків, аби ті могли себе реалізувати в кар'єрі, заробити гроші на родину та свій власний розвиток, бізнес. Надалі таким чоловікам, знову ж таки — для вдалої кар'єри й успіху, потрібно було змінювати картинку, в яку дружина-домогосподарка, з обмеженими інтересами та слідами пологів і старіння, не зовсім вписувалась. Успішний бізнес неможливий без молодих, амбітних і симпатичних юристок, бухгалтерок та моделей. Їхній образ вдало доповнює новий чи то ресторан, чи то галерея, чи то туристична фірма, ну на крайній випадок — салон краси. Чоловіки зазвичай вважають, що зароблені кошти доцільно інвестувати в нову картинку, забуваючи при цьому не лише про дружину, а інколи — й про дітей. Необхідно нагадати таким чоловікам про обов'язок утримувати тих, кого роками до себе прив'язували шлюбними узами.

До речі, інститут утримання подружжя дуже добре розвинений у США, де момент розірвання шлюбу — найстрашніший сон більшості заможних пар. Ризик втратити всі статки на утримання одного з подружжя дуже високий. Тому й жінки-домогосподарки — це, швидше, розкіш, ніж буденність. 

Те ж саме стосується й утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід. Про це також забувають наші громадяни. Здебільшого, коли в сім'ї є така дитина, нею опікується мама. Батько такої дитини щезає безслідно з їхнього життя, намагаючись ретельно відмитися від такої "плями" у своїй біографії. Навіщо ж йому хвора дитина? Хвора дитина від нього чи навіть — через нього? Мами таких діток не знають, що мають право не лише на соціальну допомогу від держави, а й на утримання від батька дитини, попри свою працездатність і можливість утримувати дитину самостійно. Звісно, можна зрозуміти цих матусь та їхню глибоку образу на батька дитини. Вони вперто доводять свою самостійність і вміння обійтися без допомоги горе-татусів лише тому, що невиправданими виявилися очікування від шлюбу, погляди на сім'ю були різними, а зрада ідеалів — стала трагедією. І, що цікаво, лише для одного з подружжя.

https://dt.ua/family/pravo-na-utrimannya-u-shlyubi-ta-pislya-yogo-rozirvannya-250958_.html

жовт. 09

І роки навчання на стаціонарі, і декрет зараховуватимуть до трудового стажу. Також до страхового стажу включається ведення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року (потрібно підтвердження у вигляді довідки про реєстрацію); а також з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно.

Про це пише Голос столиці.

Крім того, зараховується як стаж військова служба до 31 грудня 2017 року включно.

З огляду на те, що починаючи з 90-х років багато українців втратили роботу або працювали без офіційного оформлення, пред’явити до 60 років 35 років стажу буде для мільйонів майбутніх пенсіонерів вкрай проблематично.

Для осіб, які за умовчанням потребують соціальної допомоги, (хворі на гіпофізарний нанізм, ліліпути так звані, диспропорційні карлики, особи з інвалідністю по зору I групи, сліпі і особи з інвалідністю дитинства I групи, жінки, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до 6-річного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку) мінімальний стаж тепер складе 20 років (а раніше було 10).

жовт. 09

Президент підписав зміни до Податкового кодексу в частині спрощення оподаткування спадщини: за нульовою ставкою оподатковуються об'єкти, що успадковуються не тільки членами сім'ї першого ступня спорідненості, але й другої.

 

Про це повідомляє прес-служба глави держави, передає «Закон і Бізнес».

Законом звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб вартості спадщини, яку від спадкодавця одержують члени його сім’ї другого ступеня споріднення: рідні брати та сестри, баба, дід та онуки. До цього часу чинним Податковим кодексом передбачалося звільнення від оподаткування члени родини спадкодавця лише першої лінії споріднення. Спадкоємці першого і другого ступенів також звільняються від необхідності проведення оцінки успадкованих об’єктів спадщини для цілей оподаткування. При цьому для всіх інших спадкоємців податок залишається у розмірі 5%.

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до доходів у вигляді спадщини/дарунка, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року.

жовт. 09

Строк зберігання історії новонародженого

Скільки часу і де має зберігатися історія новонародженого?

Строк зберігання медичної карти новонародженого (або медична форма №097/у - так цей документ називався раніше), як і іншої медичної документації, становить 25 років. Про це сказано у наказі Міністерства охорони здоров’я України від 21.01.2016 № 29 та наказі Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Після закінчення даного періоду установа, в якій зберігалась така документація (заклад охорони здоров'я), організовує попередню експертизу цінности документів, які утворилися в процесі її діяльності. Після такої експертизи документація передається до архівної установи, де зберігається надалі, або знищується у встановленому порядку.

жовт. 09

Здавалося б, кожен пацієнт звертається за допомогою добровільно, потребуючи медичної допомоги. Але, на практиці ми спостерігаємо, що ледь не на кожне медичне втручання необхідно брати письмову згоду хворого. Іноді це не створює ніяких проблем, але у більшості хворих, викликає відчуття настороженості – певне існують високі ризики, якщо необхідно підписати такий папірець…

Дійсно, будь-яка цивілізована країна, будь-яка її галузь має юридичне підґрунтя. Не дивно, що закордоном, перш ніж бути оглянутим лікарем, хворий має заповнити багатенько бланків. Що стосується медичних маніпуляцій – тим паче. Але, як для лікаря, так і для пацієнта ця маніпуляція являється дещо незручною, а іноді, вона заважає прийняттю раціональних рішень і наданню допомоги хворому у випадку, якщо він сам підписати не може, а близьких в цей час немає поряд. То як бути?

Добровільна інформована згода на медичне втручання – один з основних елементів сучасної системи правового регулювання медичної сфери обслуговування. Шляхом  проголошення права на отримання медичної допомоги у повному обсязі, вказуючи подробиці і нюанси у Конституції України (ст. 49,28) та Цивільному кодексі (ст.283, 284), держава надає певні гарантії людям і несе за це відповідальність, перш за все юридичну. Така «згода» є частиною правового механізму регулювання (конституційний, адміністративний, правовий) медичної допомоги та соціального забезпечення.

Права для кожного

Серед інших тверджень ст. 28 Конституції України вказано, що «…людина без добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам». З приводу «дослідів» і медичного втручання можна було б подискутувати, але, іншої трактовки немає тому приходиться її розуміти як «лікування хворого». Іншими словами, це вимога поваги та надання права на гідність, по відношенню до кожної людини.

Серед тлумачень вказаного права, можна відтворити наступний сенс: це має бути добровільна згода пацієнта на будь-яке медичне втручання. Перш за все, стаття 28 говорить про те, що медичне втручання не має бути жорстоким, необґрунтованим, не має принижувати гідність особи ніяким чином. Саме з цього закону сформувалося поняття про інформована згоду. Таке право людини належить до беззаперечних, точніше абсолютних, і не має порушуватися ні при яких обставинах (навіть у випадку надзвичайного стану, згідно статті 64 Конституції України).

Підкріплюється право пацієнта і іншими статтями законів Конституції України, зокрема ст. 32, яка проголошує, що ніхто не має права втручання в особисте життя людини. Відповідно тлумаченню загального європейського консенсусу, не може бути жодного втручання в приватне життя, у тому числі і втручання в тілесну цілісність людини (без її згоди). Виключена будь-яка тілесна і вольова маніпуляція людиною, у тому числі, під час медичного втручання.

Для цього виникла необхідність формулювання згоди пацієнта на медичне втручання, при чому ця згода має бути чіткою, підтверджувати повну усвідомленість у прийнятті цього рішення. До інших немайнових прав людини, які прямо чи опосередковано вказують на захист пацієнта є:

  • Право на інформацію і на таємницю про стан здоров’я (ст. 285, 286).
  • Право на особисту недоторканість (заборона катувань, жорстокого та нелюдського поводження; ст. 289).
  • Право на повагу до гідності та честі людини (ст. 297)
  • Право на індивідуальність (ст. 300).
  • Право на особисте життя (ст. 301).

Права пацієнта є абсолютними, незалежно від того, надається допомога на засаді державних гарантій забезпечення безоплатної медичної допомоги, чи на основі платних договорів з наданням медичних послуг. Іншими словами, є це державний чи комерційний лікувальний заклад, лікарі не можуть ігнорувати вказані права. Більше того, їх не може ігнорувати і сам хворий.

Тобто, при вступанні у взаємодію лікар-пацієнт, представники обох сторін вступають в правовідносини, і мають пам’ятати про це на всіх етапах цієї взаємодії, підтверджуючи підтвердження повноважень лікаря у письмовому договорі чи адміністративному акті. Є місце індивідуальному обговоренню, щодо конкретного втручання, маніпуляцій, які мають вказуватися в інформованій згоді.

Якою має бути інформована згода?

Пацієнт має право давати згоду на вибір лікувального закладу, лікаря, методів медичної допомоги. Цим правом може користуватися людина від 14 років (ст. 284 Цивільного кодексу України), а з повнолітні мають право відмовитися від лікування взагалі, при наявності підстав. Відмова, як і згода, має оформлятися в письмовому вигляді (хоча саме на це немає безпосередніх вказівок закону). Згідно статті 43 «Основ законодавства України з охорони здоров’я», письмова згода хворого, якому була надана інформація, щодо необхідності використання певних методів діагностики, профілактики чи лікування є обов’язковою. Іншими словами – відмова чи згода є законно обґрунтованим правом кожної, без виключення, людини.

Чому краще не нехтувати письмовою згодою?

Існує багато нюансів в чинному законодавстві, які опосередковано вказують на оформлення саме письмової згоди. Наприклад:

  • У випадку використання нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, застосування нових ліків, які ще не є затвердженими для рутинного використання («протокольний» варіант), але мають місце для застосовування, при наявності показань (ст. 44).
  • Обов’язково має бути письмова згода на донорство органів після смерті (ст. 47 та 16). Якщо цю згоду не було написано до смерті повнолітньої людини, яка посмертно може стати донором, то вона надається найближчими людьми, родичами.
  • Штучне запліднення та імплантація ембріона здійснюється виключно за умови наявності письмової згоди повнолітньої жінки (подружжя), та в умовах збереження лікарської таємниці (ст. 48).
  • Методи стерилізації проводяться за письмовою згодою фізичної особи (ст.49).
  • Якщо народжується дитина, зачата внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій, то чоловік матері дитини може бути записаним як батько тільки у випадку наявності письмової згоди використання цих методів та технологій запліднення (положення ст. 49).

Які існують обмеження?

Для лікарів та пацієнтів існують дещо різні ступені свободи та, умовно, тактика і поведінка. Особиста зацікавленість пацієнта в покращенні власного здоров’я, при відсутності порушень будь яких положень законодавства України, та моральних понять суспільства, вважається приватним вибором людини, її правом, і має підтверджуватися письмовою згодою на медичне втручання.

Але, як для хворого, так і для лікаря, вибір методів медичної допомоги є обмеженим. Для пацієнта, обмеження являють собою перелік варіантів, запропонований лікуючим лікарем (ст. 284 Цивільного кодексу України), на які він має надати письмову згоду чи відмову. А от лікар, має враховувати актуальні обставини і нюанси, обираючи перелік запропонованих методів. Утому числі, обмеження можуть бути:

  • публічно-правові;
  • адміністративно-правові;
  • професійні правила та стандарти, які врегульовують медичну діяльність (протоколи, етичний кодекс).

Лікар не може використовувати незатверджені методи діагностики чи лікування, тим паче, без згоди на те пацієнта.

Але, в плані відмови від лікування, для пацієнта також є немалий перелік обмежень. Наприклад у випадках:

  • лікування суспільно небезпечних захворювань;
  • надання екстреної, невідкладної допомоги;
  • примусових медичних оглядів, примусового лікування чи медичного свідчення;
  • проведення судово-психічної експертизи та ін.

Варто зазначити, що деякі процедури не підлягають дискусії в плані вибору: констатація смерті людини, чи дозвіл на донорство органів чи біологічних матеріалів.

Коли річ іде про відмову від медичного втручання?

Хворий, який об’єктивно потребує медичного втручання (і є повнолітньою людиною), при здоровому глузді та при повній цивільній працездатності, має право відмовитися від діагностики чи лікування (ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я). За нормою Європейського суду, з прав людини (2010 рік), зазначив, (актуально і для нашої раїни): «При наданні медичної допомоги, навіть коли відмова від медичної допомоги може привести до летального наслідку, примусове медичне втручання, без згоди повнолітнього, дієздатного пацієнта є втручанням у його особисту недоторканість і посяганням на права, гарантовані Конвенцією». Пацієнт не тільки може дати згоду чи відмовитись від конкретного методу лікування, він може обрати альтернативний метод, якщо він має сенс, з точки зору лікаря.

Що стосується правових аспектів, виступаючих на захист людей у білих халатах, також є достатньо чіткі вказівки. Згідно статті 34 Основ законодавства про охорону здоров’я встановлено, що лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого, в разі його категоричної відмови від лікування. Але право на відмову також підлягає обмеженням. Діють наступні обов’язкові правила щодо отримання/надання згоди на лікування:

  • відмова від лікування та можливі наслідки відмови стосуються публічного інтересу або прав та інтересів інших осіб (плоду в том числі);
  • відмова стосується медичного втручання, яке рятує життя пацієнта;
  • прийняття медичних рішень стосується недієздатного або неповнолітнього пацієнта;
  • суб’єктами вибору лікування та догляду є пацієнти з вадами волі та волевиявлення;
  • відмова від лікування здійснюється особами, які перебувають в неволі.

Нажаль, права лікаря, як і права пацієнта не мають чітких формулювань у окремій статті закону. Тим не менше, всі вище зазначені права не мають бути проігнорованими, так як вони є юридичними аспектами лікарської діяльності та підґрунтям основних прав кожної людини. Конструктивний діалог між лікарем та пацієнтом, зазвичай, є найкращим шляхом до вирішення будь-яких непорозумінь. Якщо є обставини, за яких не можливо домовитися шляхом діалогу, варто звертатися виключно до положень, передбачених чинним законодавством України.

 https://medprosvita.com.ua/informovana-zgoda-patsiyenta-na-likuvannya-pravovi/

Сторінка 1 із 9