черв. 20

Як перенести відпустку: покроковий алгоритм
Графік відпусток — не догма, а робочий інструмент. Тому перенесення відпустки як з ініціативи директора, так і на прохання працівника — звичайна практика.
За виробничої необхідності роботодавець має право з власної ініціативи перенести щорічну відпустку або додаткову відпустку працівникам із дітьми. Умови перенесення — згода працівника, згода профспілки та можливість використати 24 дні щорічної відпустки до закінчення робочого року.
Роботодавець може перенести відпустку й на прохання працівника. Умови — ті самі. Підстава — сімейні обставини. Утім, законодавство прямо не передбачає таку процедуру.
Переносимо відпустку з ініціативи роботодавця
Стаття 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) визначає випадки, коли щорічну відпустку можна перенести або продовжити:
якщо роботодавець не повідомив письмово працівника про надання відпустки мінімум за 2 тижні до встановленого графіком терміну;
якщо роботодавець не виплатив зарплату за час відпустки мінімум за 3 дні до її початку;
якщо працівник під час відпустки хворів, що документально підтверджено;
якщо працівник під час відпустки виконував державні чи громадські обов’язки зі збереженням зарплати;
якщо працівниці видали листок непрацездатності з вагітності та пологів;
якщо у працівника під час відпустки настало право на навчальну відпустку.
Частина друга цієї ж статті допускає перенесення відпустки з ініціативи роботодавця з виробничої потреби за таких умов:
відпустка за графіком може негативно позначитися на роботі підприємства;
працівник письмово погодився перенести відпустку;
працівник зможе використати мінімум 24 дні відпустки до закінчення робочого року;
профспілка (уповноважений представник трудового колективу) погодила перенесення відпустки.
Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону про відпустки), переносять або продовжують за аналогічних умов (ч. 7 ст. 20 Закону про відпустки). Звісно, крім використання 24-х днів відпустки до закінчення робочого року.
Порядок перенесення щорічної відпустки з ініціативи роботодавця — в алгоритмі.
КРОК 1. Інформуємо директора про необхідність перенести відпустку працівника
Безпосередній керівник пише директору доповідну записку про необхідність перенести відпустку працівника (див. Додаток 1). Доповідну може написати й працівник особисто.
Перед цим варто узгодити перенесення з працівником. Адже працівник має право відмовитися від перенесення, якщо вже придбав путівку, квитки на літак тощо.
Порада. Регламентуйте оформлення доповідної записки про перенесення відпустки в індивідуальній інструкції з діловодства. Передбачте три кроки:
1) працівник письмово засвідчує згоду на перенесення відпустки;
2) керівник кадрової служби візує доповідну записку — засвідчує можливість перенесення відпустки;
3) безпосередній керівник подає завізовану доповідну записку разом зі згодою працівника першому керівнику.
Працівник може зафіксувати згоду внизу доповідної записки на вільному від тексту місці:
На перенесення щорічної відпустки і використання відпустки з 20.09.2017 згоден.
25.05.2017 Мельник І. П. Мельник
Там же кадровик може прокоментувати візу:
У разі надання щорічної відпустки на 24 к. д. Мельнику І. П. не пізніше 20.09.2017 норму щодо надання відпустки до закінчення робочого року буде дотримано.
25.05.2017 Максименко І. М. Максименко
Якщо порядок прописано в інструкції з діловодства, то за відсутності візи кадровика чи письмової згоди працівника секретар директора (канцелярія) матиме підставу не прийняти доповідну записку для розгляду директором.
Якщо порядок не прописаний, підлеглі складатимуть доповідні записки на власний розсуд, а директор змушений буде писати докладні резолюції щодо виконання обов’язкових умов — візи кадровика та згоди працівника. Якщо це про вас, виконуйте кроки 2-4. Якщо ні й доповідна записка містить візу кадровика та згоду працівника, переходьте до кроку 5.
КРОК 2. Директор погоджується перенести відпустку та пише резолюцію для кадровика
Авжеж, керівник погодиться перенести відпустку працівника в інтересах бізнесу. Звісно, з дотриманням вимог законодавства. У резолюції він доручить кадровику:
визначити, чи зможе працівник використати відпустку до закінчення робочого року;
отримати згоду працівника,
отримати згоду профспілки (представника трудового колективу).
КРОК 3. Визначаємо можливість перенесення відпустки працівника
Задля економії часу та паперу кадровик може зазначити свою згоду не в окремому документі, а на доповідній начальника відділу, як ми писали вище.
КРОК 4. Отримуємо згоду працівника
Письмову згоду працівника можна оформити як складову доповідної записки (див. Крок 1) або як окремий документ. Напишіть повідомлення працівнику про необхідність перенести відпустку. У повідомленні надрукуйте сталу частину відмітки працівника про згоду/відмову:
Повідомлення отримав. На перенесення відпустки
(згоден/не згоден)

(дата) (підпис)
КРОК 5. Отримуємо згоду профспілки
З профспілкою роботодавець погоджує графік та перенесення відпусток.
Перенесення відпустки потребує письмового погодження. Тому направте голові профспілки подання за підписом керівника. Складання подання зазвичай — функція кадровика.
Колегіальне рішення оформлюють протоколом. Засвідчену копію протоколу про згоду ради трудового колективу перенести відпустку або витяг з протоколу додамо до проекту наказу про перенесення відпустки.
КРОК 6. Видаємо наказ про перенесення відпустки
На підставі доповідної записки начальника відділу, згоди працівника та профспілки підготуйте проект наказу про перенесення відпустки. У наказі зазначте:
дати, на які переносять відпустку, — якщо відстрочка незначна;
місяць, на який переносять відпустку, — якщо відтерміновуєте відпустку на декілька місяців.
У першому випадку видавати додатковий наказ перед відпусткою не потрібно. Необхідно лише відстежити, щоб бухгалтерія вчасно виплатила «відпускні» працівнику — мінімум за 3 календарні дні до відпустки.
Зверніть увагу! Якщо наказ про відпустку вже видано, скасуйте його в наказі про перенесення відпустки.
Коли директор підпише наказ, зареєструйте його в Журналі реєстрації наказів із кадрових питань тимчасового строку зберігання. Ознайомте працівника з наказом під підпис.
КРОК 7. Вносимо зміни до особової картки П-2 та графіка відпусток
Якщо ви вже додали інформацію про відпустку до особової картки П-2 працівника, доведеться внести зміни: акуратно закресліть рискою дати початку і закінчення відпустки, номер і дату наказу й поряд зазначте нові.
Внесіть зміни до графіка відпусток. Для таких випадків у графіку відпусток передбачте графу «Перенесення відпустки (дата і номер наказу, нова дата»).
Переносимо відпустку з ініціативи працівника
Не суперечитимуть законодавству про працю й зміни до графіка відпусток на прохання працівника та за згодою роботодавця. Хоча Закон про відпустки прямо не передбачає таку можливість, перенесення щорічної відпустки на інший період на прохання працівника не погіршує його становище та умови трудового договору порівняно із законодавством. Утім, роботодавець має право як погодитися на перенесення відпустки, так і відмовити.
Якщо працівник просить надати щорічну відпустку раніше, аніж заплановано графіком, роботодавець на підставі заяви видає наказ про надання відпустки. Кадровик на підставі наказу вносить до графіка відпусток відомості про фактичний період відпустки.
Якщо працівник просить надати щорічну відпустку пізніше, аніж заплановано графіком, роботодавець на підставі заяви видає наказ про перенесення відпустки на інший період. Кадровик на підставі наказу вносить зміни до графіка відпусток.
Умова, за якої можливе перенесення відпустки з ініціативи працівника, аналогічна тій, яку передбачає стаття 11 Закону про відпустки для випадків, коли ініціатор — роботодавець: працівник зможе використати мінімум 24 дні відпустки до закінчення робочого року.
За графіком відпустка тривалістю 24 к. д. за робочий рік 15.10.2016-14.10.2017 розпочинається 19.08.2017. Працівник просить перенести відпустку на вересень. Перенесення можливе, але за умови, що відпустка розпочнеться не пізніше 21.09.2017. Інакше працівник не встигне використати відпустку до кінця робочого року.
Резюме
1. Роботодавець може перенести відпустку працівника на його прохання або з власної ініціативи. Умови перенесення: згода працівника, згода профспілки (представника трудового колективу), можливість використати 24 дні щорічної відпустки до закінчення робочого року.
2. Документи для перенесення відпустки з ініціативи роботодавця: доповідна начальника відділу про виробничі обставини, що зумовлюють перенесення; письмова згода працівника; письмова згода профспілки; наказ про перенесення відпустки.
3. Документи для перенесення відпустки на прохання працівника: заява працівника; наказ про перенесення або надання відпустки.
4. Якщо переносите відпустку, внесіть зміни до картки П-2 та графіка відпусток.

черв. 16
ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21-22, ст. 135):

1) частину другу статті 70 після слів "якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї" доповнити словами "ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)";

2) текст статті 179 викласти в такій редакції:

"1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

2. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

3. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України";

3) частину третю статті 181 викласти в такій редакції:

"3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів";

4) у статті 182:

частину першу доповнити пунктами 3-1 і 3-2 такого змісту:

"3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів";

частину другу викласти в такій редакції:

"2. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку";

5) статтю 183 доповнити частиною п’ятою такого змісту:

"5. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину";

6) текст статті 184 викласти в такій редакції:

"1. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

2. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

3. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку";

7) частину першу статті 191 доповнити словами "а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви";

8) статтю 195 викласти в такій редакції:

"Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)

1. Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

2. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

3. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом";

9) у статті 196:

назву доповнити словами "оплати додаткових витрат на дитину";

частину першу викласти в такій редакції:

"1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості";

доповнити частиною четвертою такого змісту:

"4. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.

Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив".

2. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492):

1) у частині першій статті 96:

пункт 4 викласти в такій редакції:

"4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб";

доповнити пунктом 4-1 такого змісту:

"4-1) заявлено вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб";

2) у статті 105:

перше речення частини першої доповнити словами і цифрами "крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 4-1 частини першої статті 96 цього Кодексу";

доповнити частиною сьомою такого змісту:

"7. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 96 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів";

3) частину першу статті 110 після слів "про стягнення аліментів" доповнити словами "оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення";

4)статтю 201 після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

"2. Не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною".

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою.

3. Пункт 3 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 87; 2015 р., № 33, ст. 323) доповнити словами "оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення".

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону.

2. Кабінету Міністрів України протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Президент України П.ПОРОШЕНКО
м. Київ 
17 травня 2017 року 
№ 2037-VIII
 
бер. 27

Кожен замовник знає, що успішно проведені торги залежать від правильно складеної тендерної документації. А оскільки розроблення та затвердження тендерної документації покладається на замовника, зрозуміло, що левова частка відповідальності за кінцевий результат торгів лежить саме на ньому.

Так, можемо озвучити важливе правило закупівель: хочеш обрати найкращого постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору — складай тендерну документацію виважено, грунтовно і відповідально.

Якщо роль тендерної документації в публічних закупівлях настільки вагома, то де закінчується межа повноважень замовника? Які рішення він може приймати самостійно, на власний розсуд, хоча, звичайно, в рамках закупівельного законодавства?

Визначимо 6 основних тез, що передбачають самостійні рішення замовника під час складання ним тендерної документації.

Та спочатку пригадаємо загальні вимоги до тендерної документації, встановлені законодавством.

Тендерна документація — це документація щодо умов проведення публічних закупівель. Вона оприлюднюється для вільного доступу на веб-порталі Уповноваженого органу та авторизованих електронних майданчиках. Тендерна документація не є об'єктом авторського права та/або суміжних прав.

Обов'язкові складові, які повинна містити тендерна документація, визначено в статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі — Закон про публічні закупівлі).

Крім того, Мінекономрозвитку наказом від 13.04.2016 № 680 затвердив Примірну тендерну документацію для процедури закупівлі — відкриті торги.

Примірна тендерна документація містить, зокрема:

  • обов'язкову інформацію, визначену статтею 22 Закону про публічні закупівлі. Її оформлюють у вигляді таблиці, де у графi «1» зазначають нумерацiю, у графi «2» — перелiк складових тендерної документацiї, у графi «3» — вимоги щодо їх заповнення вiдповiдно до Закону про публічні закупівлі;

  • інформацію, яку формує замовник, заповнюючи окремі поля електронних форм електронної системи закупівель;

  • додатки, що завантажуються до електронної системи закупівель окремими файлами.

Та це лише структура тендерної документації, а сам зміст кожного розділу Примірної тендерної документації має визначити замовник.

Отже, складаючи тендерну документацію 2017 року, замовник САМОСТІЙНО:

1. Визначає кваліфікаційні критерії з тих, що передбачені статтею 16 Закону та указує у тендерній документації інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям.

Нагадаємо припис частини другої статті 16 Закону про публічні закупівлі, що дає право замовнику установлювати один або кілька з таких кваліфікаційних критеріїв:

  • наявність обладнання та матеріально-технічної бази;

  • наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;

  • наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору.

Якщо ті чи ті документи не передбачені законодавством для учасників — юридичних чи фізичних осіб, у т. ч. фізосіб-підприємців, їх не потрібно подавати у складі тендерної пропозиції.

Звідси маємо висновок: якщо учасник у складі тендерної пропозиції не подав документи, що не передбачені законодавством для учасників — юридичних чи фізичних осіб, у т. ч. фізосіб-підприємців, це в жодному разі не зможе стати підставою для її відхилення замовником.

2. Вимоги тендерної документації та перелік документів, якими учасник повинен підтвердити свою відповідність таким вимогам.

Тендерна документація може містити й іншу інформацію відповідно до законодавства, яку замовник вважає за необхідне до неї включити. Головне при цьому — пам’ятати про такі принципи публічних закупівель, як добросовісна конкуренція серед учасників і недискримінація учасників. І відповідно, не включати до тендерної документації вимог, що обмежують конкуренцію та призводять до дискримінації учасників.

Тож замовник визначає вимоги тендерної документації та перелік документів, якими учасник повинен підтвердити свою відповідність таким вимогам, з огляду на специфіку предмета закупівлі та з дотриманням законодавства в цілому.

3. Визначає методику оцінки тендерних пропозицій та передбачає інформацію про врахування ПДВ у тендерній документації.

Дотримуючись вказівки пункту 9 частини другої статті 22 Закону про публічні закупівлі, замовник має зазначити в тендерній документації, зокрема перелік критеріїв та методику оцінки тендерних пропозицій, вказавши питому вагу цих критеріїв.

Опис методики оцінки за критерієм «ціна» має містити інформацію про врахування ПДВ.

4. Встановлює в тендерній документації умови надання забезпечення тендерної пропозиції.

Нагадаємо, що під забезпеченням тендерної пропозиції мається на увазі надання забезпечення виконання зобов'язань учасника перед замовником, що виникли у зв'язку з поданням тендерної пропозиції, у вигляді такого забезпечення, як гарантія.

Якщо замовник вважає за потрібне, аби учасники надали забезпечення тендерної пропозиції, він зазначає в тендерній документації умови надання забезпечення тендерної пропозиції. А саме: його вид, розмір, строк дії та застереження щодо випадків, коли забезпечення тендерної пропозиції не повертається учаснику.

Своєю чергою, учасник під час подання тендерної пропозиції одночасно надає забезпечення тендерної пропозиції.

Як установлює частина перша статті 560 Цивільного кодексу України (ЦК), виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема гарантією.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантами можуть виступати суб'єкти, визначені ЦК.

Тож замовник може встановити вимогу надати забезпечення тендерної пропозиції у вигляді гарантії.

5. Встановлює за потреби у разі закупівлі робіт або послуг вимоги про зазначення учасником у тендерній пропозиції інформації про субпідрядника.

У разі закупівлі робіт тендерна документація повинна містити, зокрема, вимогу про зазначення учасником у тендерній пропозиції інформації (повне найменування та місцезнаходження) щодо кожного суб'єкта господарювання, якого учасник планує залучати до виконання робіт як субпідрядника в обсязі не менше ніж 20% від вартості договору про закупівлю (п. 17 ч. 2 ст. 22 Закону про публічні закупівлі).

До того ж у разі закупівлі робіт або послуг у звіті про результати проведення процедури закупівлі обов'язково зазначають повне найменування та місцезнаходження кожного юридичного суб'єкта господарювання, якого учасник, з яким укладено договір про закупівлю, залучатиме до виконання робіт як субпідрядника в обсязі не менше ніж 20% вартості договору про закупівлю, якщо про це зазначено в договорі про закупівлю.

Отже, у разі закупівлі робіт або послуг замовник, коли складатиме тендерну документацію, має врахувати в ній цю вимогу.

6. Визначає строк, протягом якого тендерні пропозиції вважаються дійсними

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 22 Закону про публічні закупівлі  тендерна документація повинна містити, зокрема строк, протягом якого тендерні пропозиції вважаються дійсними, але не менше ніж 90 днів з дати розкриття тендерних пропозицій.

Ця вимога потрібна для укладання договору у термін, визначений частиною другою статті 32 Закону про публічні закупівлі, оскільки можливим є зупинення процедури закупівлі через скаргу учасника, відмову переможця торгів від укладання договору тощо.

(!) Отже, після укладання договору про закупівлю вимога щодо строку дії тендерних пропозицій не поширюється на правовідносини між сторонами такого договору.

7. Визначає умови зміни істотних умов договору про закупівлю

Варто враховувати, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання можлива лише у випадках, передбачених статтею 36 Закону про публічні закупівлі.

Не слід забувати також про право особи, яка має намір взяти участь у торгах і вважає положення тендерної документації такими, що суперечать законодавству або обмежують конкуренцію та призводять до дискримінації:

  • звертатись із пропозицією щодо внесення змін до тендерної документації до замовника;

  • оскаржити положення тендерної документації до органу оскарження.

До речі, на самостійних рішеннях замовника стосовно формулювання зазначених умов в тендерній документації наголосило Мінекономрозвитку у листі від 07.02.2017 № 3302-06/3812-06.

бер. 27

Облік наркотичних лікарських засобів в медичних закладах вимагає особливо прискіпливої уваги. Тож вкрай важливо, щоб всі види документації щодо таких лікарських препаратів заповнювалися своєчасно і правильно.

Форма № 129-7/о –  "Журнал обліку препаратів наркотичних засобів, психотропних речовин  і прекурсорів на постах  відділень лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я" , затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я від 07.08.2015  № 494.

Найважливіша вимога до ведення журналу – його щоденне заповнювання відповідальним працівником за облік наркотичних препаратів на постах та внесення достовірної інформації.

Порядок заповнювання Журналу:

Пункти форми 1- 3: Фіксується обсяг отриманих препаратів на постах. Відповідальний працівник має вказати своє прізвище, ініціали та поставити підпис. Точна дата отримання препаратів зазначається в першій графі таблиці. 

!Важливо: Інформація про отримані препарати вноситься на основі форми № 129-6/о, затверджену цим же наказом.

Пункти форми 4-8: Вносять дані про пацієнта, якому видають лікарські засоби, та вказують дату, коли це було зроблено. Окрім того, записують: ПІП пацієнта, номер медкарти, кількість препаратів, які він отримав. Також зазначають ім’я того, хто видавав препарати. 

Пункт форми 9: Вказують залишок препаратів на початок нового робочого дня. 

Пункти форми 10-11: Вносяться дані медсестри, яка прийняла і видала наркотичні та ін. засоби на робочому посту.  

Загальні правила заповнювання форми № 129-7/о:

  • Не можна вносити виправлення у записи, які вносять в форму

  • Дані про порожні упаковки – ампули і т.п. вносити в журнал не потрібно

  • Технічні помилки виправляються та додатково завіряються підписом керівника медичного закладу

  • Зберігати форму потрібно протягом 5 років.

Вимоги до оформлення такої медичної документації як форма № 129-7/о такі: сторінки потрібно пронумерувати, прошити, а також завірити підписом керівника або завідувача відділення і поставити печатку закладу. 

бер. 27

«Лікарське свідоцтво про смерть», форма N 106/о, заповнюється у всіх лікувально-профілактичних закладах. Розглянемо важливі аспекти заповнювання такої форми.

Форма N 106/о заповнюється для реєстрації випадків смерті і може видаватися в амбулаторно-поліклінічних, диспансерних, санаторних закладах, а також патолого-анатомічними бюро та бюро судово-медичної експертизи. Свідоцтво видають у тих закладах охорони здоров’я, де працюють не менше двох лікарів. Якщо ж в медичному закладі в сільській місцевості працює тільки один лікар, то в разі його тимчасової відсутності (внаслідок хвороби тощо), фельдшер повинен видати фельдшерську довідку про смерть за формою № 106 -1/0.

Лікарське свідоцтво про смерть затверджено Наказом МОЗ «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» від  8 серпня 2006 р. № 545.

Лікарське свідоцтво про смерть не видається у разі смерті дітей, віком до 6 діб та мертвонароджених. Замість нього заповнюється лікарське свідоцтво про перинатальну смерть – форма № 106-2/о.

Основні правила видачі лікарського свідоцтва про смерть

Лікарське свідоцтво про смерть заповнюється у двох примірниках. Один із них видається родичам померлого або особам, які будуть займатися похованням, а інший – залишається у медичному закладі. Якщо ж заклад охорони здоров’я здійснює поховання, то його обов’язком є передання лікарського свідоцтва про смерть в орган реєстрації актів цивільного стану. Зробити це важливо впродовж перших 3-х днів після смерті. 

!Важливо: особи, відповідальні за поховання, не можуть забрати тіло померлого без лікарського свідоцтва про смерть.

Хто видає лікарське свідоцтво про смерть?

Форму заповнює лікар померлого. Він вносить дані на підставі відомостей з медичної документації, що заповнювалася під час лікування і спостереження померлого пацієнта. Окрім того, форму може заповнювати патологоанатом на основі відомостей, які він отримав під час вивчення згаданої медичної документації та розтину.

Судово-медичний експерт видає лікарське свідоцтво, коли смерть настала:

  • Внаслідок травми, отруєння, струму та інших зовнішніх факторів

  • Штучного аборту, який зробили не в медичному закладі

  • На виробництві

  • Раптово у дітей віком до 1-го року

  • У людини, особа якої не встановлена

  • Внаслідок насильницьких дій

Лікар не може видавати свідоцтво про смерть, поки самостійно не підтвердить її факт.

Заочно це зробити неможливо. Щоправда, у окремих випадках лікар може видати такий документ тільки на основі огляду, за відсутності слідів насильницької смерті та інформації з медичної документації щодо наявності у хворого захворювання, яке могло б призвести до смерті. Патологоанатом видає лікарське свідоцтво про смерть після розтину.

Роль головного лікаря:

Керівник медичного закладу повинен контролювати достовірність даних, які вносять у форму. Окрім того, він має простежити своєчасність видавання документу родичам померлого. А якщо медичний заклад опікується похованням, головний лікар повинен проконтролювати чи передали свідоцтво про смерть у відповідні органи реєстрації.

Примітки «поточне», «попереднє», «замість попереднього», «замість остаточного»

1)Примітка «попереднє»

Ставиться на свідоцтві,  коли потрібно додаткове вивчення причин смерті

2)Примітка «Замість попереднього»

Ставиться на новому лікарському свідоцтві  після уточнення причин смерті. Один примірник свідоцтва з такою приміткою можна видавати родичам померлого, якщо вони написали заяву про це. Така можливість є протягом року, коли були проведені уточнювальні дослідження причин смерті.

!Важливо:Форма, на якій ставиться така примітка, заповнюється в двох екземплярах з однаковими номерами. Один примірник надсилають в органи державної статистики не пізніше, ніж за 27 днів після заповнення свідоцтва з приміткою «попереднє»

3) Примітка «Замість остаточного»

Ставиться на свідоцтві, яке містить виправлений діагноз, вказаний в документі як «остаточний». Його потрібно заповнювати на новому бланку, який називається «замість остаточного лікарського свідоцтва про смерть N», також у двох екземплярах. Не пізніше, ніж за 27 днів після заповнювання остаточного свідоцтва, один з примірників надсилають в органи державної статистики.

Як бути з неправильно заповненим лікарським свідоцтвом про смерть?

На примірник свідоцтва ставиться примітка «анульовано». Відповідальний лікар повинен:

  • Виявити розбіжності у внесених даних з лікарем, який заповнював форму на основі медичної документації, та подбати про правильність заповнювання лікарського свідоцтва про смерть.  Нова форма свідоцтва з приміткою «замість остаточного N __» повинна бути заповненою у двох примірниках. Один примірник надсилають в державні органи статистки, другий залишається у мед. закладі. 

  • Лікарські свідоцтва про смерть, які містять помилки, потрібно розглянути на нарадах.

!Важливо: Відповідальний лікар, який контролює правильність заповнювання свідоцтв, самостійно вносити виправлення не має права. 

Основні правила щодо заповнювання лікарського свідоцтва про смерть

Форма бланків:

Формат А4

Заповнюється у двох примірниках

Бланки брошуруються у вигляді книги

Дані вносять на обидві сторінки листка

Записи вносяться кульковою ручкою

Документи нумеруються зазначенням порядкового номера свідоцтва

Неприпустимо залишати незаповнені графи форми. Якщо інформація про померлого відсутня, то у відповідний граф вписують примітку «невідомо».

Форми зберігаються у головного лікаря. Окрім нього, зберігати заповнені бланки можуть:

Заступник головного лікаря

Завідувача районного, міжрайонного, міського відділу патолого анатомічного бюро та бюро судово-медичної експертизи

Дуже важливо під час заповнювання форми робити чіткі записи про діагноз, не допускаючи неточностей. Записують його повну назву без скорочень чи умовних позначок. Окрім діагнозу вказують форму, стадію та локалізацію хвороби.

Якщо свідоцтво про смерть втрачено

Особа, яка отримала оригінал свідоцтва, має написати заяву, на основі якого їй буде надано дублікат. Дублікат виготовляється у двох примірниках, один з яких буде виданий родичам померлого (або тим, хто займався його похованням), а інший залишається з заявою, на підставі якої він виданий, у медичному закладі.

!Важливо:Номери дублікатів повинні бути однаковими.

Сторінка 1 із 7