жовт. 11

Страховий анамнез в обов’язковому порядку збирає лікар, який проводить обстеження та лікування пацієнта. Опитування допоможе не лише правильно визначити період, на який потрібно видавати листок непрацездатності, але й вчасно направити пацієнта на медико-соціальну експертизу та реабілітацію. Листок непрацездатності містить не лише інформацію, яка відображає стан здоров’я пацієнта. Це документ, що має ще й фінансове значення. Саме тому якісно зібраний страховий анамнез дозволяє лікарю правильно визначити термін непрацездатності пацієнта, потребу у встановленні групи інвалідності. Всю інформацію, отриману в процесі збору анамнезу, заносять до форми № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого», затверджену наказом МОЗ України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, незалежно від форми власності та підпорядкування» від 14.02.2012 № 110.

Джерело: https://www.medsprava.com.ua/article/948--strahoviy-anamnez-yak-zbrati-ta-oformiti

жовт. 11

Чи має право лікар відмовитись надавати медичну допомогу пацієнту? Чи не суперечить відмова лікаря від пацієнта чинному законодавству України? Як довести правомірність дій лікаря в цьому випадку, опираючись на записи в медичній документації? Право на відмову лікаря від пацієнта передбачене рядом нормативних документів. Серед них, зокрема, Основи законодавства про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-­XI та Етичний кодекс лікаря України від 27.09.2009 року. Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 року № 1489-ІІІ унормовує особливості відмови від психіатричної допомоги. Проте лікар повинен пам’ятати, що відмова має бути належним чином аргументована записами у медичній документації, оскільки законодавством не передбачено чіткого механізму захисту медичного працівника від скарг з боку пацієнта в подібних випадках.

Правові аспекти відмови лікаря від пацієнта. Стаття 34 Основ законодавства про охорону здоров’я передбачає право лікаря на відмову від пацієнта за умови, що такі його дії не загрожують життю хворого чи здоров’ю населення. Підставою для відмови може слугувати: порушення пацієнтом медичних приписів; порушення правил внутрішнього розпорядку медичного закладу. Акцентуємо увагу, що кожен заклад охорони здоров’я має розробити та затвердити наказом головного лікаря Правила внутрішнього розпорядку  і для медичних працівників, і для пацієнтів. Крім іншого, Правилами можна визначити пункти, невиконання яких дозволить лікарю відмовити пацієнту у наданні медичної допомоги, а саме поява пацієнта на прийомі у лікаря: неохайним, в брудному одязі; у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп’яніння. Стаття 38 Основ законодавства про охорону здоров’я зазначає право пацієнта (після досягнення ним чотирнадцятирічного віку) на вільний вибір лікаря у випадку, якщо останній може запропонувати свої послуги та вибір методів лікування відповідно до медичних стандартів. Однак чіткого тлумачення поняття «запропонувати свої послуги» при цьому законодавець не дав. Це положення статті 38 також можна розцінювати як право лікаря відмовити пацієнту у наданні медичних послуг. Пункт 3,4 Етичного кодексу зазначає, що підставою для відмови лікаря від пацієнта може стати відсутність взаємної довіри між ним та пацієнтом, брак необхідних можливостей для налагодження якісного лікувального процесу та ситуація, коли лікар відчуває себе недостатньо компетентним для якісного проведення діагностичного та лікувального процесу в конкретному випадку (це не стосується випадків надання невідкладної медичної допомоги). Щоправда, Етичний кодекс не має сили нормативно-правового акту та є збірником лише морально-етичних правил.

Запобігання конфліктним ситуаціям в разі відмови лікаря від пацієнта. Попри законодавчо передбачену можливість відмови лікаря від пацієнта, випадки ці залишаються потенційно конфліктними. Законодавець не передбачив механізмів юридичного захисту лікаря від можливих скарг пацієнта у такій ситуації. З огляду на це, адміністрація медичного закладу  має вжити заходів для того, щоб належним чином в медичних документах передбачити можливі інциденти в процесі лікування.  Доказом конфліктної поведінки пацієнта можуть слугувати: Відмітки у медичній карті про те, що пацієнт не виконує рекомендацій лікаря (порушує режим харчування, не позбувся шкідливих звичок, не дотримується режиму прийому ліків). Кожен такий запис бажано підтвердити підписом пацієнта (за можливості), оскільки самостійний запис лікаря може викликати недовіру при розгляді можливої скарги від пацієнта.  Записи у медичній карті про випадки неявки пацієнта на запланований огляд лікаря. Щоб мати можливість надалі підтвердити факт неявки, лікар повинен запропонувати пацієнту поставити свій підпис під узгодженою датою наступного прийому. Належно оформлені акти про те, що пацієнт не виконує рекомендацій лікаря, порушує режим лікування, внутрішній розпорядок медичного закладу, не з’являється на прийом до лікаря. Акт має складатись за участю щонайменше двох свідків (для запобігання розголошення лікарської таємниці, свідками мають бути медичні працівники), які ставлять свої підписи під документом. Подібний акт має складатись у кожному випадку порушення пацієнтом рекомендацій лікаря чи відмові його поставити свій підпис під записом лікаря у медичній документації. Крім того, варіантом виходу з конфліктної ситуації після відмови лікаря від пацієнта може слугувати бесіда лікаря з пацієнтом під час якої він роз’яснює право на вільний вибір лікаря та медичного закладу та доносить до пацієнта процедуру такого вибору.

Неповага до медичного працівника – привід відмовитися від пацієнта Ще одним важливим аспектом взаємин лікаря та пацієнта є випадки, коли останній виявляє свою неповагу до медичного працівника (вживає нецензурні вислови, поводиться нахабно).Така поведінка з боку пацієнта порушує право лікаря на повагу до своєї честі та гідності. Стаття 297 Цивільного кодексу України передбачає в подібних випадках можливість лікаря звернутись до суду за компенсацією завданої моральної шкоди. При цьому лікарю важливо зафіксувати факти неповаги документально: скласти акт та засвідчити його підписами як мінімум двох свідків (ними можуть виступати будь-які особи, які стали очевидцями події); провести фотофіксацію події (ст. 308 ЦКУ дозволяє надалі розповсюдити фото без згоди особи, яка на ній зображена, оскільки це необхідне для захисту інтересів інших осіб чи її власних інтересів); провести відеофіксацію; провести аудіофіксацію (перед початком аудіозапису необхідно чітко та голосно повідомити про початок запису, назвати дату, час та місце її проведення); написати доповідну чи службову записку на ім’я керівника закладу, в штаті якого працює лікар. В разі, якщо дії пацієнта становлять пряму загрозу для здоров’я чи життя медичного працівника, лікар має право звернутись за допомогою до поліції. Відмова лікаря від пацієнта в таких випадках буде підтверджена документально, а її доцільність не викличе сумнівів в майбутньому.

Джерело: https://www.medsprava.com.ua/article/1018-vdmova-lkarya-vd-patsnta-zakonodavstvo?utm_source=letter&ustp=F&utm_medium=letternews&utm_campaign=letternews_101017

жовт. 09

Як з'ясувалося, більшість наших громадян абсолютно не інформовані в питанні обов'язку подружжя утримувати одне одного. Можливо, така інформованість примусить деякі пари подумати, чи варто розлучатися після багатолітнього шлюбу. А хтось, можливо, вирішить зачекати з реєстрацією шлюбу, оскільки подружнє життя — не лише омріяне весілля і право на щоденний інтим. 

Після реєстрації шлюбу у подружжя виникають взаємні права та обов'язки щодо утримання одне одного. Є дві умови для виникнення права на утримання: 1) один із подружжя повинен потребувати матеріальної підтримки; 2) другий із подружжя повинен мати можливості надавати таку підтримку. 

Право на утримання може бути реалізоване як у шлюбі, так і після його розірвання.

Перебуваючи у шлюбі, чоловік або дружина має право на утримання від іншого із подружжя за таких умов: 

є непрацездатним. Непрацездатним вважається той із подружжя, котрий досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Пенсійний вік у 2017 р. для чоловіків становить 60 років, для жінок — 57 років і 6 місяців. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди, завданої такими діями. Тим часом той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом, не має права на утримання від другого з подружжя;

потребує матеріальної допомоги. Один із подружжя вважається таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2017 р. на липень становить 1684,00 грн;

коли в подружжя планується народження дитини, то дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності;

після народження дитини дружина/чоловік, із якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини — батька/матері дитини до досягнення дитиною трьох років;

якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина/чоловік, з якими проживає дитина, має право на утримання від чоловіка/дружини до досягнення дитиною шести років;

якщо один із подружжя, у тому числі й працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання від другого з подружжя. Право на утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Так чи інакше, але коли подружжя перебуває у шлюбі, то вищезазначені умови здебільшого виконуються за замовчуванням, оскільки кошти і господарство — спільні й забезпечують потреби кожного члена сім'ї. 

У цих нормах законодавець наголошує на цінності шлюбно-сімейних відносин у можливості розраховувати на обопільну підтримку всередині самої родини. Фактично, інститут шлюбу та сім'ї — це мікро-модель держави зі своїми правами та обов'язками. Держава є гарантом існування такого інституту. Фактично, якщо не буде держави, то й не буде потреби у шлюбі та сім'ї, оскільки відтворення собі подібних і створення умов виживання — природні. Ці обставини викликані взаємодією в шлюбних відносинах публічного та приватного елементів, оскільки саме вимоги публічного права щодо реєстрації, дійсності, форм укладення шлюбу створюють правові умови та необхідні гарантії для реалізації індивідуального природного права на шлюб.

Що ж гарантує Україна у разі розірвання шлюбу?

Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу. Це право може бути реалізоване, знову ж таки, за двох обов'язкових умов: одна сторона потребує утримання, а інша може його забезпечити.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання за таких умов:

якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу;

якщо вона стала непрацездатною протягом одного року від дня розірвання шлюбу;

якщо вона стала інвалідом після спливання одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була наслідком протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;

якщо на момент розірвання шлюбу їй до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишалося не більше, як 5 років, вона матиме право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі спільно проживали не менше, як 10 років;

якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, вона не мала можливості здобути освіту, працювати, зайняти відповідну посаду. Право на утримання у такому разі триває впродовж трьох років від дня розірвання шлюбу;

якщо з нею проживає дитина. Утримання можливе до досягнення дитиною трьох років;

якщо з нею проживає дитина, що має вади фізичного або психічного розвитку. Утримання можливе до досягнення дитиною шести років;

якщо з нею проживає дитина-інвалід, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду і потребує опіки. Утримання можливе протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Усе вищевикладене однаковою мірою може бути застосоване і до осіб, котрі не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім'єю.

Вищезазначені види утримання можуть бути реалізовані подружжям (колишнім подружжям) за усною домовленістю, за письмовим, нотаріально завіреним договором або за рішенням суду.

У разі звернення до суду по стягнення аліментів слід враховувати, що сплачуватимуться вони від дня подання позовної заяви. Стягнення за минулий час можливе, якщо позивач доведе в суді, що він вживав усіх заходів для одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухиляння відповідача від їх сплати. Обов'язково врахуйте, що стягнення за минулий час можливе не більше ніж за один рік.

Виконання рішення про стягнення аліментів обмежене строком існування умов для утримання. Якщо один із подружжя отримує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

При зверненні до суду зважте, що досліджуватимуться такі обставини, як можливість надання відповідного утримання повнолітніми дітьми, батьками. 

Цікаво, що припинення права одного з подружжя на утримання обумовлене такими підставами, як поновлення працездатності та повторна реєстрація шлюбу колишнім подружжям між собою.

Не виокремлюється реєстрація шлюбу з іншою особою, але цю обставину можна буде віднести до факту відсутності підстав потреби матеріальної допомоги.

Зауважу, що якщо потреби в матеріальній допомозі відпали, але утримання стягувалося, то такі аліменти вважатимуться стягненими без правових підстав, а тому підлягатимуть поверненню, але не більше ніж за три роки. 

Із практики зазначу, що наші громадяни доволі рідко звертаються до судів по стягнення аліментів на своє утримання. Найпоширенішим є звернення жінок по стягнення аліментів на своє утримання в період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Але зламаних, розгублених життів після розлучення так багато, і задля відновлення справедливості та можливості розпочати нове життя після шлюбу деяким дуже потрібна матеріальна підтримка. Так, до мене часто звертаються пари, які прожили багато років у шлюбі і здебільшого сходились між собою у досить юному віці. В таких союзах жінки переважно одразу ставали домогосподарками, народжували дітей і створювали умови для чоловіків, аби ті могли себе реалізувати в кар'єрі, заробити гроші на родину та свій власний розвиток, бізнес. Надалі таким чоловікам, знову ж таки — для вдалої кар'єри й успіху, потрібно було змінювати картинку, в яку дружина-домогосподарка, з обмеженими інтересами та слідами пологів і старіння, не зовсім вписувалась. Успішний бізнес неможливий без молодих, амбітних і симпатичних юристок, бухгалтерок та моделей. Їхній образ вдало доповнює новий чи то ресторан, чи то галерея, чи то туристична фірма, ну на крайній випадок — салон краси. Чоловіки зазвичай вважають, що зароблені кошти доцільно інвестувати в нову картинку, забуваючи при цьому не лише про дружину, а інколи — й про дітей. Необхідно нагадати таким чоловікам про обов'язок утримувати тих, кого роками до себе прив'язували шлюбними узами.

До речі, інститут утримання подружжя дуже добре розвинений у США, де момент розірвання шлюбу — найстрашніший сон більшості заможних пар. Ризик втратити всі статки на утримання одного з подружжя дуже високий. Тому й жінки-домогосподарки — це, швидше, розкіш, ніж буденність. 

Те ж саме стосується й утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід. Про це також забувають наші громадяни. Здебільшого, коли в сім'ї є така дитина, нею опікується мама. Батько такої дитини щезає безслідно з їхнього життя, намагаючись ретельно відмитися від такої "плями" у своїй біографії. Навіщо ж йому хвора дитина? Хвора дитина від нього чи навіть — через нього? Мами таких діток не знають, що мають право не лише на соціальну допомогу від держави, а й на утримання від батька дитини, попри свою працездатність і можливість утримувати дитину самостійно. Звісно, можна зрозуміти цих матусь та їхню глибоку образу на батька дитини. Вони вперто доводять свою самостійність і вміння обійтися без допомоги горе-татусів лише тому, що невиправданими виявилися очікування від шлюбу, погляди на сім'ю були різними, а зрада ідеалів — стала трагедією. І, що цікаво, лише для одного з подружжя.

https://dt.ua/family/pravo-na-utrimannya-u-shlyubi-ta-pislya-yogo-rozirvannya-250958_.html

жовт. 09

І роки навчання на стаціонарі, і декрет зараховуватимуть до трудового стажу. Також до страхового стажу включається ведення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року (потрібно підтвердження у вигляді довідки про реєстрацію); а також з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно.

Про це пише Голос столиці.

Крім того, зараховується як стаж військова служба до 31 грудня 2017 року включно.

З огляду на те, що починаючи з 90-х років багато українців втратили роботу або працювали без офіційного оформлення, пред’явити до 60 років 35 років стажу буде для мільйонів майбутніх пенсіонерів вкрай проблематично.

Для осіб, які за умовчанням потребують соціальної допомоги, (хворі на гіпофізарний нанізм, ліліпути так звані, диспропорційні карлики, особи з інвалідністю по зору I групи, сліпі і особи з інвалідністю дитинства I групи, жінки, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до 6-річного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку) мінімальний стаж тепер складе 20 років (а раніше було 10).

жовт. 09

Президент підписав зміни до Податкового кодексу в частині спрощення оподаткування спадщини: за нульовою ставкою оподатковуються об'єкти, що успадковуються не тільки членами сім'ї першого ступня спорідненості, але й другої.

 

Про це повідомляє прес-служба глави держави, передає «Закон і Бізнес».

Законом звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб вартості спадщини, яку від спадкодавця одержують члени його сім’ї другого ступеня споріднення: рідні брати та сестри, баба, дід та онуки. До цього часу чинним Податковим кодексом передбачалося звільнення від оподаткування члени родини спадкодавця лише першої лінії споріднення. Спадкоємці першого і другого ступенів також звільняються від необхідності проведення оцінки успадкованих об’єктів спадщини для цілей оподаткування. При цьому для всіх інших спадкоємців податок залишається у розмірі 5%.

Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до доходів у вигляді спадщини/дарунка, отриманих починаючи з 1 січня 2017 року.

Сторінка 1 із 22